Хто не грає разом із фортепіано, не грає і на ньому. Думаю, що до моєї співрозмовниці — молодої композиторки, викладачки музичної школи №1 ім. В. Барвінського і музучилища ім. С. Крушельницької, що в Тернополі, Катерини Попеляр Роберт Шуман свою репліку не адресував би ніколи.
За фахом Катерина — піаністка, за плечима — музичні школа, училище і Львівська консерваторія. Кілька років тому світ побачила перша збірка фортепіанних творів «Музика мого серця», а невдовзі відбулися й авторські концерти.
Ще навчаючись у тернопільському музучилищі, моя співрозмовниця час од часу організовувала з просвітянами різні концерти й писала до них музику. Тож не дивно, що нині в голові й на папері нагадують про себе нові плани й замисли — організаторський досвід дається взнаки. «Просвіта» мені дуже багато дала, — каже Катерина Попеляр. — Я була головою міської молодіжки організації. Коли навчалася в училищі, то в Тернополі ми часто організовували різні заходи. Перерва настала, коли переїхала до Львова».
«Ніколи б не подумала, що буду педагогом, — додає композиторка. — Я хотіла бути виконавцем. Закінчувала консерваторію як піаніст, виконавець. У виборі професії сумнівалася, адже ще з дитинства хотіла бути на сцені, аби мене всі слухали, дуже любила співати. Пригадую, як у дворі збирала в свої 5-6 років аудиторію і виступала перед ними. Так усе й почалося: спершу — школа мистецтв, тоді батьки відправили на музику. Нині думаю — навіть якби хотілося змінити фах, то маю такий багаж за плечима, що образливо від думки «все залишу». Хоча… Хотіла б спробувати себе в акторському ремеслі».
Не думала моя співрозмовниця і про те, що почне писати власні музичні твори. «Я — піаністка, а не композиторка, — наголошує Катерина. — Однак коли написалися «перші ластівки», я озвучила їх своєму викладачеві. Він сказав, що непогані, порадив працювати й далі. Так усе й почалося. А коли назбиралося творів на збірку, то за підтримки й легкої руки Дарії Чубатої, голови міської «Просвіти», вона побачила світ. Дарія Дмитрівна написала вступне слово, і «Музика мого серця» зазвучала для широкого загалу».
У якому жанрі починати творити, Катерина Попеляр не замислювалася. Адже творчий процес і головне — результат не втиснеш у жодні рамки. «Ніколи не аналізую свої твори. Ніколи не продумую їх наперед. Просто кладу руки на інструмент і починаю перебирати пальцями. Коли відчуваю, що гра уже вимальовується, то лиш тоді починаю записувати. А вже опісля беруся аналізувати. Інколи навіть дивуюся — невже це я написала? — міркує співрозмовниця. — Моя музика — романтична, в ній гармонія місцями тяжіє до джазу, по формі — до естрадної. Швидкі твори не люблю. А ще — не люблю змінювати уже написане, бо коли змінюєш, то порушуєш першотвір. Парадоксально, але в училищі я викладаю імпровізацію, і намагаюся вчити цьому студентів. Однак сама ніколи не імпровізую. Під час навчання я і мої колеги були настільки затиснуті в рамки, настільки боялися заграти щось не по нотах, що нині важко себе перепрограмувати. Шкода, що навчальна програма побудована так, що потім багато випускників не спроможні творити власну музику».
Фортепіанні твори, зауважує Катерина Попеляр, не мають назв, тільки епіграфи. «Перші з них брала зі збірки Мар’яни Рудакевич. Вона друкувалася в одному збірнику, його подарувала мені Дарія Чубата. Я прочитала ці вірші, біографію авторки, — каже композиторка. — В неї такі гарні тексти, що мене зачепило. Тож у першій моїй збірці у майже всіх творах стоять її епіграфи».
Із піснями моєї співрозмовниці — інша справа. «Я почуваюся в них свобідно. Моя музика сама не сприймається, вона має йти з віршем, бути у виставі, фільмі. Так, є твори, які можуть бути сольними. Але в більшості вони мають йти в парі з чимось, так найкраще розкриваються перед слухачем, — зауважує катерина Попеляр. — Не рахувала, скільки вже написала пісень, але точно знаю, що достатньо, аби представити їх на публіку. Коли готувала свій перший концерт, то підібрала до нього власні вірші й музику. До другого увійшли тексти інших авторів. Нині розумію, що треба виходити на той рівень, аби мою музику чули не тільки у вузьких колах. Для піаніста й композитора важливо відчувати, що слухачі реагують на їхню творчість».
Нині Катерина Попеляр працює над написанням музичних творів для дітей. «Я більше з ними займаюся і бачу цю потребу. Є багато талановитої малечі, тож для неї потрібна особлива музика», — каже композиторка. Можливо, найближчим часом ініціатива Катерини Попеляр знайде своє втілення у новій збірці музичних творів.
Фото авторки
Прокоментуйте