Є ж іще молоді, креативні люди, котрі не нарікають на матеріальну скруту, принципово не лають свою країну, а намагаються повнокровно жити, займатись улюбленою справою та ще й дарувати свій позитив і оптимізм іншим. Саме таким зарекомендував себе Олексій Юрін — «людина світу» родом із Черкас.
Він — поет, драматург, перекладач (тільки подумати: з англійської і на англійську, німецької та французької), телеведучий. Щоправда, за професією останні три роки не працює. Помандрував і світом: працював у Туреччині, жив у Болгарії. Любить тварин та сонячні кольори. І тепер «біля кожної церкви хреститься, тільки не Московського патріархату». В цю осінню пору їздить Україною, зустрічається з любителями поезії, бо вже має що людям сказати.
У Тернополі, в галерею «Бункермуз», на зустріч із Олексієм прийшло до образливого мало людей. Але він не переймався, зустрічі не відмінив: прийшли ті, хто хотів його почути, отже, довірливішою і щирішою буде розмова. Запитань справді було багато. Гість із Черкащини відповідав на них розкуто, щиро, багато читав своїх віршів – алегоричних, іронічних, якоюсь мірою навіть пророчих. У нього вже є кілька поетичних збірок. Чи не найрезонансніша з них (у плані дискусії та критики) «Чи всі жінки однакові?» Власне, не сама збірка, а отой вірш «Усі жінки однакові». Бо й справді, яке жіноче серце стерпить оту поетову категоричність:
Усі ви, жінки, однакові:
Живете у снігах, тропіках, на екваторі,
В мегаполісах і де тільки жабки квакають,
У Нью-Йорку, Парижі, Крижополі, Кракові…
Прибереш географію — всі ви однакові…
Співчутливі, турботливі, милі та лагідні,
Кошенятка, Красунечки, Сонечка, Ягідки,
Оточити б вас ружами, айстрами, маками…
А одружишся — всі ви однакові!
А це вже більш серйозно:
Кінця світу не варто боятися нам,
Україну, напевно, цей рок омине,
Як прийде, то побачить, який тут бедлам,
Скаже сумно: «Не стали чекати мене…»
Тим же, хто твердить, нібито української мови часто не відрізниш від російської, Олексій Юрін відповідає:
Скажу опонентам своїм:
Не треба так грізно, як військо,
Немає там літери «Ї» —
Тоді це не наша — російська.
З пієтетом говорив Олексій і про легендарний Холодний Яр, унікальне явище на карті України, де не почуваєшся невільним, тому й було там так багато повстань.
У молодого поета свій індивідуальний стиль, свої цінності, через які він не нереступає і які не зраджує. Гарна образність, тонка іронія, добрий гумор і міцний громадянський стержень роблять його вірші справді впізнаваними, не подібними на інші.
Тож нам зовсім не прикро, що, йдучи на один захід того вечора, ми потрапили на інший. Знайомство з молодим черкаським поетом хоч і було несподіваним, проте приємним.
Галина САДОВСЬКА.
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте