Давно не пригадую, щоб після перегляду нового телефільму так багато знайомих запитувало, чи бачила «Століття Якова» та як мені фільм, чи сподобався, чи не розчарував? Тішило те, що стільки людей його дивилось: і це в п’ятницю, віддавши українській кінострічці перевагу перед всіма отими «Шустерами» та «Чорними дзеркалами».
На загал чотиригодинний телефільм справді справляє гарне враження. Щоправда, мені в ньому бракувало масштабних зйомок, епічності, відповідного історичного фону, адже ціле століття проходить перед нашими очима. Натомість усе крутиться довкола долі головних героїв, їхніх особистих вчинків, переживань, усе замикається в їхньому власному середовищі. І все ж жодного разу не виникало бажання перемкнути канал. Динамічний сюжет, пристойна гра акторів, органічна українська мова, відомі історичні події, які прокотилися Волинню у міжвоєнні та воєнні роки, утримували увагу від першого до останнього кадру.
— Це великий день, — сказав на допрем’єрному показі першої серії телестрічки в Києві генеральний директор «1+1 медіа» Олександр Ткаченко, — адже ми презентуємо українську стрічку, зняту українською мовою на основі роману популярного українського письменника Володимира Лиса. Для реалій вітчизняного кіно та телевізійного виробництва — це прорив». І з цим важко не погодитися. Адже власні телефільми останніми роками знімають й інші телеканали, той же «Інтер» чи «Україна». Але сюжети тих серіалів усі надумані, далекі від реального життя, тим більше українського. У них зайняті переважно російські актори, а якщо й залучаються українські, то на другорядних ролях або в епізодах. Та й говорять усі російською мовою. Вочевидь, за українські гроші, на які ті телефільми знімають.
Тож телеканал «1+1 медіа» справді зробив прорив, вирішивши екранізувати ряд знакових творів сучасної української літератури. Першим вибір «Плюсів» випав на роман «Століття Якова» волинського письменника Володимира Лиса. З одного боку, твір відомий, переможець «Коронації слова», названий «романом десятиліття». З іншого, за словами продюсера Вікторії Лєзіної, вони прагнули показати Україну гарною, сповненою почуття власної гідності. Саме така вона в бестселері Володимира Лиса.
Кіносценарій написав інший відомий наш письменник Андрій Кокотюха. Режисером проекту виступив Бата Недич, оператором-постановником — Ігор Іванов. Оскільки в центрі роману, а отже, і фільму, доля волинського селянина Якова Меха, що пережив п’ять держав (Російську імперію, УНР, Польщу, нацистську Німеччину та СРСР), то його роль грають два актори: молодого — артист Івано-Франківського драмтеатру Роман Луцький, а старого — народний артист України Станіслав Боклан, відомий нам за фільмом «Поводир». В інших ролях Людмила Загорська, Ганна Топчій, Олег Примогенов, Андрій Саминін, Наталя Доля, Олександр Печериця. Не всі ці імена нам знайомі. А все тому, що й українського кіно в нас досі не було. Якщо ж тепер піде серія українських стрічок за літературними творами, у нас з’являться українські кінозірки, яких ми знатимемо й впізнаватимемо.
Як зазначав сценарист Андрій Кокотюха, це «ледь не вперше в сучасній історії повноцінний художній фільм популярного автора потрапляє до поля зору одного з найбільших українських телеканалів». Сценарист мріє, щоб це було не окремим випадком окремого каналу, а стало нормальною практикою здорової співпраці. А ще Андрій Кокотюха зазначає: «У нас попереду дуже велика робота з українським матеріалом, українськими акторами, українськими продакшнами. Я даю цьому процесові від трьох до п’яти років, а потім уже не буде питань, де наші актори — вони будуть задіяні, розписані на роки наперед. Це стосується й матеріалів для екранізації, завантаження продакшнів, телевізійних ефірів і, сподіваюся, кінотеатрів».
Відрадно, що екранізацію «Століття Якова» жваво обговорюють. Чи не найкритичніші оцінки автора твору. Володимир Лис каже, що фільм тільки за мотивами його роману, що в ньому більше Кокотюхи, ніж Лиса. Зникла мова, і це не Західне Полісся… Сподобалися акторські роботи, виконавці ролей Якова, Зосі, а ось Улянка не така. Станіслав Боклан, «коли виразно дивиться, мовчить — це, можливо, вже актор плану Ступки…» Сподобалося, як сценарист розширив образ Тимоша Вергуна, «він став майже на одну планку з молодим Яковом. А щодо інших — все дуже спрощено, хоча за динамікою в принципі (фільм) цікавий».
Критика загалом більш лояльна до фільму. Так, кінознавець Володимир Войтенко зазначає: «Цей питомо український проект, до якого не залучено сторонніх осіб, доводить, що в нас є талановиті, надзвичайно цікаві, харизматичні актори. Це дуже приємне відкриття». Керівник Держкіно Пилип Іллєнко побачив на екрані кіно «такого ж високого рівня, як і літературна першооснова». Для нього важливо, що в нас нарешті з’являється кіно українською мовою, яке увібрало культурні й історичні традиції нашого народу.
А от режисер Бата Недич зазначає, що робота над фільмом була «досить легкою», переживань і побоювань у нього не виникало. «Такого досвіду, як у мене, немає ні в кого на пост-радянському просторі… Усе відбувалося легко й правильно, так, як має бути. Тому ми могли впоратися за 22 знімальні зміни», — нахвалявся він в одному з коментарів. Через ту легкість і поспішність, думаю, і ті прикрощі, яких у фільмі не бракує. Історики кажуть, що форма у польських уланів була зовсім не такою, як у фільмі. Та й переодягати Улянку треба було частіше, адже десятиліття минали. І волинське село не варто було перетворювати в гуцульське.
Серб за національністю, вихованець російського кіно Бата Недич до української тематики тільки підступається і бажано глибше в неї вникати.
Загалом прорив «Століття Якова», думаю, окрилить «Плюси». Тим більше, що вже анонсовано: другою стрічкою, яку вони запускають у виробництво, буде екранізація іншого бестселера — історичного роману Василя Шкляра «Чорний Ворон». Проект амбітний і довгоочікуваний. І телеканалу треба докласти всіх зусиль, аби не розчарувати наших сподівань.
Галина САДОВСЬКА.
На фото: Роман ЛУЦЬКИЙ та Станіслав БОКЛАН — виконавці ролі Якова Меха.
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте