Швидко плине час… Здається, зовсім недавно був жахливий для Сходу 2014-й. Рік випробувань, рік втрат близьких, друзів… І рік нових знайомств, які переростали у справжню дружбу. Тернополяни… Скільком із вас довелося допомагати, з багатьма пощастило познайомитися і потоваришувати, з деким співпрацювати.
Цієї осені пролунав телефонний дзвінок:
— Добрий день, пані Віро. Це Павло Турчин з Бережан. Пам’ятаєте мене? Їду через Лисичанськ на передову. Хотів би побачитись.
Зустрілися біля потяга. Згадували, як Павло, в минулому боєць батальйону «Тернопіль», дуже любив спілкуватися з дітворою, а сьогодні він доброволець на передових рубежах. Енергійний, веселий, розпитує про спільних знайомих, школу, дітей. Хотілося знайти теплі слова вдячності за його бажання відстоювати мир на Сході. Приготувала посилку й необхідні речі. Уже точно знаю, що найнеобхідніше в такій ситуації.
Із часом дізнаюся, що син моєї подруги з Борщева, пані Гаїни, яка в 2015 році приймала в себе лисичанців, Станіслав Тесленко теж підписав контракт на службу й перебуває разом із Павлом. Добре, що земляки поряд. Це гарна підтримка один одного у важкі хвилини.
І тут доля знову дарує сюрприз. Знайомлюся зі ще однією дуже цікавою людиною з Тернополя – Миколою Мамчуром. Виявляється, що він визнаний художник, майстер спорту з боксу, рукопашник, володар чорного пояса з контактного карате. Певний час жив і працював у Нью-Йорку. Але ностальгія покликала в Україну. «Жити на своїй землі, займатись улюбленою справою, бути корисним людям — що може бути кращого в цьому світі. Лаяти чи критикувати свою Батьківщину — те саме, що критикувати свою матір. Коли ти виростаєш, потрібно щось робити для неї, допомагати, а не тільки живитись її соками», — цими словами закінчується книжка пана Миколи «Северин», яку він подарував школярам і вчителям у Попасній та Лисичанську. Це справді креативна особистість, людина, яка творить щомиті, яка в житті стільки всього вміє. Справді, якщо людина талановита, то талановита вона у всьому. Незважаючи на складні умови служби, пан Микола знаходить час для роботи з дітьми. Він відкрив дитячу художню майстерню в Попасній, вчить дітей бачити світ за допомогою кольорів.
У Лисичанській школі №8 усі з нетерпінням очікували на зустріч з бійцями. П’ятикласники вивчили вірші, приготували відеоролики, листи, малюнки, посилки з теплими речами, шкарпетками, печивом, різними смаколиками. А мами спекли коровай. Бійці брали участь у всіх конкурсах нарівні з дітьми. Дуже активно спілкувалися. Всіх переповнювало почуття радості від такого знайомства. А найнеочікуванішим моментом був показовий рукопашний бій, який продемонстрували Микола Мамчур та Павло Турчин. Діти піднялися, стоячи довго аплодували й дякували за таку щиру й приємну зустріч. Щасливі миті завжди короткі, тому всі насолоджувалися новими знайомими й домовилися про наступну зустріч.
Шановні тернополяни, як багато у вас яскравих особистостей!
Мої найкращі вітання читачам газети «Вільне життя плюс».
Віра УСЦОВА.
м. Лисичанськ Луганської області.
На фото: Віра УСЦОВА з бійцями АТО. Перший справа — Станіслав ТЕСЛЕНКО (Борщів), біля учительки справа Микола МАМЧУР (Тернопіль), перший зліва Павло ТУРЧИН (Бережани); урок рукопашного бою.
Фото з архіву авторки
Прокоментуйте