Колись ми, артилеристи, гордилися, що служимо цьому «богові». Той, хто так образно назвав цей рід військ, був влучним, як найкращий на батареї навідник. Бо коли мову починали могутні стволи, все замовкало. Навіть ті, що в повітрі, остерігалися зенітного снаряда. Ми, капітани, лейтенанти, сержанти і рядові, добре знали цю дорогу на Дубовецьку в Тернополі, де містився штаб дивізії і квартирував гаубичний полк. Решта підрозділів були розосереджені в Дрогобичі, Яворові, Кам’янці-Бузькій. Дивізія була кадрована, себто безперебійно функціонувала лише вища командна структура та незначний підрозділ для несення караульної служби й таке інше. Решта жили і трудилися на «цивілці», але відповідно до військово-облікової спеціальності знали свої місця. Лиш тільки зазвучить бойова сурма, кожен «гвинтик», кожна «деталь» займали своє гніздо. І вже, дивись, за дві доби — дивізія на марші, укомплектована, з бойовою технікою.
Це була надійна школа тримати порох сухим. Згодом, коли Україна стала незалежною, ці традиції, може, не з такою періодичністю, але продовжувалися. Ми приходили сюди на церемонії складання присяги, друкували репортажі в цивільних виданнях. І коли довідалися, що частину розформували, як її ветерани відчули якийсь внутрішній жаль. Але ми всі — солдати, і наказ начальника — закон для підлеглого. Лише тепер, коли на сході знову грізно говорить суворий «бог війни», гинуть наші хлопці, стає зрозумілим, що агресор потайки знищував українські збройні сили через своїх агентів, які засіли на високих постах не лише Міністерства оборони, а й в інших владних кабінетах.
Сорок четверта окрема артилерійська бригада на поклик тривожного для Батьківщини часу створена, як кажуть, з нуля у вересні 2014-го. Її сформували на базі Міжнародного центру миротворчості та безпеки Академії сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного в Яворові. Короткотермінове навчання особового складу, бойове злагодження — і на фронт. Озброєння отримали зі складів центру — частину старого, але були й новітні артилерійські системи. Звичайно, за умов миру навчання було б і тривалішим і глибшим, бо хто до бою підготувався, той уже наполовину його виграв. Та ситуація диктувала свої вимоги: згаєш час у тилу — втратиш на передовій. А фронтова обстановка швидко примушує не лише згадати те, що вивчав на полігоні, а й імпровізувати. Усе це потім складає бойовий досвід.
Новостворена бригада знайшла своє місце прописки в Тернополі, на базі колишньої артилерійської частини. Добре, що тут ще збереглися старі приміщення — не розтягли, не розбазарили, як це тепер нерідко трапляється. У серпні минулого року під час святкування річниці Незалежності України в Києві на майдані командиру бригади вручили бойовий папор частини. Є в тернопільських артилеристів і свій логотип — вусатий козак з двома навхрест гарматними стволами і гербом нашого міста. Ще й девіз: «Вогонь запеклих не пече».
Заступник командира бригади з морально-психологічного забезпечення полковник Володимир Віталійович Затурський — щойно з передової. Він буквально розривається між Тернополем і Луганщиною. Особлива складність тамтешнього управління полягає в тому, що бригада побатарейно розтяглася на значну відстань — так диктують конкретні тактичні умови. І ротацію організовано не проведеш, як, скажімо, в піхоті: один полк відійшов на відпочинок і поповнення, другий замінив його на передовій.
Але наші хлопці стоять міцно, воюють славно, на те ж вони і запеклі. І коли заговорить грізний «бог війни», то й піхоті — радісніше на душі.
На рахунку тернопільських артилеристів не один десяток підбитих танків, знищені мінометні батареї, реактивні взводи, інша бронетехніка й автомашини. Особливо відзначити когось полковник Затурський не береться — всі молодці, особливо розвідники. На своїх контрольно-спостережних пунктах — вони очі й вуха артилерії. Засічуть вогневі точки ворога, «вирахують» схованки для боє-припасів, а якщо треба і «язика-сепара» притягнуть. Одначе на війні, як на війні — втрати неминучі й у нашому таборі. Кільканадцять героїв уже наклали головами. Їхні імена занесені на стелу, що стоїть на території бригади. Під час урочистих церемоній воїни тут віддають честь своїм побратимам, які пішли у вічність. Усі сподіваються на кінець тієї гібридної, повзучої, придуманої війни — отака віроломність! — із нашим учорашнім, хоч і названим братом. Бо одна унція миру, як говорить арабська мудрість, дорожча за тонну перемоги.
Тернопільська 44-та своє бойове хрещення прийняла, образно кажучи, ще в колисці. Часу для розбудови у командування не було. Це доводиться робити тепер однією рукою, другою — тримати зброю в зоні АТО. Треба вербувати контрактників, готувати артилерійські кадри. На рівненському полігоні вже проходять вишкіл нові підрозділи. Потрібно відродити, вдихнути нове життя в забуті, залишені колись військові міні-містечка в Теребовлі, Бережанах, Кременці, Чорткові. Це будуть надійні бази для бойової, технічної і, це теж дуже важливо, патріотично-ідеологічної підготовки майбутніх воїнів — рядових і офіцерів. У цій справі доцільна тісна співпраця з цивільною владою і громадськістю. Після того як, здавалося б, найнадійніший сусід, гарант нашої безпеки встромив нам ножа в спину, а інші так звані співгаранти нерішуче топчуться, не наважуються осмикнути нахабу, і військові, і громадянське суспільство по-іншому глянули на проблему оборони і дружно впряглися, щоб тягти цей віз. Слабкий просить, а сильний переконує. Тож і нам уже пора спертися на власну силу і говорити з нашими опонентами на рівних.
У тернопільських артилеристів тепер особливо напружений і відповідальний організаційний період. Закінчується строк служби контингенту призовників, а нові кадри на контрактній основі ще не сформовані. Щоб залагодити цю прогалину командування бригадою запрошує на службу справжніх чоловіків і насамперед тих, хто має досвід і військово-облікову спеціальність наближену до артилерії — навідників, спеціалістів інструментальної розвідки, командирів батарей, навіть кухарів. Для них урядовими постановами передбачене і належне грошове забезпечення і низка різних пільг та переваг.
Василь БУРМА.
На фото автора: заступаємо в наряд; заступник командира бригади Володимир ЗАТУРСЬКИЙ і прес-офіцер Юрій КУЛЬПА; символ незламності духу артилеристів.
Прокоментуйте