У актора тернопільського академічного обласного драматичного театру ім. Т. Шевченка михайла безпалька знову казково-романтична пора, коли його вдома не застанеш, коли усі дні його розписані по годинах і він там, де свято, де сміх і радість. Така у нього в цю передноворічно-різдвяну пору місія — веселити, наснажувати, дарувати казку не лише дітям, а й дорослим. Бо він приходить до них або святим миколаєм, або дідом морозом (хоч йому ближче ім’я — морозенко).
Два роки тому ім’я Михайла Безпалька було занесене до Книги рекордів України як людини, яка «найбільшу кількість нових років зустрічала в образі Діда Мороза». І цей відлік почався в далекому 1957 році, коли ще студентом Михайло Безпалько уперше одягнув костюм цього казкового персонажа. Тоді й гадки не мав, що роль ця закріпиться за ним «на все життя, що залишилось». Тож нинішній Новий рік уже шістдесятий у біографії Діда Мороза — Михайла Безпалька.
Приємно спостерігати, як із кожним новоріччям актор сповнюється нових сил та енергії, як щасливо світяться його очі, як сипле він новорічними віншуваннями і побажаннями. Його пам’ять зберегла багато всіляких новорічних історій, він може їх довго переповідати.
Акторові інколи дорікають: навіщо знову і знову одягає костюм Діда Мороза, мовляв, це не наш герой, маємо свого — Святого Миколая. Михайло Безпалько і в цій іпостасі приходить до людей уже майже три десятиліття. Але переконаний: його новорічні герої не суперники, не антиподи, в кожного своя ніша і своє завдання. Святий Миколай приходить на більш урочисті події, йому не гоже з’являтися, скажімо, на забави у ресторанах, та й до ялинки в новорічну ніч Михайло Антонович одягає костюм Діда Мороза. У ньому він любить пройтися містом під захоплені погляди тернополян. Багатьом, особливо старшому поколінню, цей дідусь у червоному жупані з довгою білою бородою нагадує їхнє дитинство, якісь сокровенні його миті.
Михайло Антонович розповідає, що в образ Святого Миколая він увійшов не одразу. Багато допоміг йому в пошуку відповідної поведінки отець Дмитро Лисак із Надставної церкви. Він, зокрема, пояснив, що актор не має священичого сану, а отже, не може поводитися як священик, розмовляючи з дітьми. Він — представник Святого Миколая, тож може передавати дітям якісь його повчання, побажання — і не більше. «Діти вірять і посланцям Святого Миколая, якщо бути з ними щирими. І дорослі вірять у казку, — каже Михайло Безпалько. — Не в одного бачу вологі очі. Тут і згадка про своє дитинство, і туга за тим, що не збулося».
А потім, каже актор, нині багато сект з’явилося. Їм і Святого Миколая не треба. Мовляв, піст, молитися треба. А піст — це передусім очищення. «Тому очищаймо дитячі душі — добрим словом, щирими побажаннями, дарунками», — закликає актор. І запитує: а чи знаємо ми заповіт Святого Миколая? А він простий і зрозумілий: «Робіть добро, робіть добро. Добро до вас повернеться».
Усі ми родом з дитинства, з його казок і спогадів. І що вони тепліші, тим легше долати життєві дороги й досягати мети. Михайло Безпалько це добре знає. Тому й поспішає в ці дні до малечі та дорослих, щоб подарувати їм свято, поринути разом із ними в чарівний світ зимової казки. Хоча із сумом каже: рік у рік міліють наші свята. Раніше відбою не було: запрошували на всілякі дитячі ранки. А тепер їх усе менше. Звісно, дається взнаки війна, матеріальна скрута. Але це неправильно, каже актор, позбавляти дітей свята, забирати в них казку дитинства. Що ж вони тоді згадають, як виростуть? І якими виростуть без казки? Риторичне запитання.
Галина САДОВСЬКА.
На фото: актор Михайло БЕЗПАЛЬКО в ролях Діда Мороза і Святого Миколая.
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте