Коли наприкінці грудня засідала конкурсна комісія з визначення «Людей року-2016» і прозвучало ім’я актриси Віри Самчук, один з її членів вигукнув: «Та це ж легенда Тернополя!» а інший здивовано запитав: «Хіба вона досі не має цього звання?» (воно присуджується лише один раз). На цьому обговорення і закінчилося, на відміну від деяких інших претендентів, щодо яких розгорілися цілі баталії. І заслужена артистка України Віра Самчук стала «Людиною року-2016» за одностайним рішенням комісії. Визнання, можливо, й справді дещо запізніле, але цілком заслужене. Ця самовіддана служниця мельпомени, витончена актриса — справжня улюблениця тернопільської публіки. Їй до снаги і драматичні, навіть трагічні, і комедійні ролі. Зі своїм гарним голосом вона успішно зіграла у багатьох музичних виставах. А як проникливо читає вона поезію! Серед тернопільських актрис у цьому їй немає рівних.
Уродженка Зеленого Гаю Заліщицького району, вона була артисткою з… дитячого садочка. Саме там зіграла свої перші дитячі ролі. Як згадує нині Віра Григорівна, її село в усі часи було дуже патріотичним. І це почуття поширювалось і на школу, і на дитячий садок. В останньому її, як і однолітків, навчили в радянські часи співати не лише «Живи, Україно, прекрасна і сильна», а й «Видиш, брате, мій».
У школі вона уже гарно співала, і вчителі пророчили білявій дівчинці з великими очима оперну кар’єру. Саме вони наполягли, щоб вона навчалась у музичній школі. Там з мандоліни, яку опанувала в школі, перейшла на бандуру. А ще в сільській школі грала у виставах драмгуртка. Зокрема, зіграла молодого… Тараса Шевченка. Натягнула шапку на очі, змінила голос. А коли сусідка питала маму, чи та часом не знає, хто грав Шевченка, Віра тішилась, що її не впізнали.
Тернопільське музичне училище закінчила з відзнакою, тож мала право вибору місця роботи. Просили і в Збараж, і в Бучач. Але їй сказали: «Вибирай, куди хочеш, але пам’ятай, що в Шумську працює народний театр». І вона поїхала на край області, щоб мати змогу грати в цьому уславленому колективі. Щоправда, зіграла лише в одній виставі — «Далекі вікна» за п’єсою В. Собка, але про Шумськ зберегла найкращі враження.
Вищу освіту здобувала на акторському факультеті Харківського інституту мистецтв (туди приймали з дипломом музучилища). «Харків — моє місто за тим, як добре мені там велося», — каже нині Віра Григорівна. Ще б пак! Курсом керував Лесь Сердюк. Записувала теле- та радіовистави, що йшли на весь Союз, зі своїм викладачем Валерієм Івченком. І він, уже відомий актор, не зробив їй жодного критичного зауваження. Поруч з такими метрами і їй крила виростали. А тут ще й долю свою зустріла — Віктора Бурка, що став і опорою, і порадником.
На четвертому курсі приїжджає в інститут Микола Янковий (тоді — працівник Тернопільського управління культури, а згодом — директор театру) і просить актрису в наш театр. Йому й порадили землячку. Коли назвали прізвище, згадав її й охоче погодився. Тож із 1972 року Віра Самчук — актриса Тернопільського тоді музично-драматичного, а нині — академічного драматичного театру.
Тут потрапляє в поле зору головного режисера Ярослава Геляса. Він залюбки бере актрису у свої вистави, пробує в різних жанрах. Дебютує Віра Григорівна у «Дівчині з легенди» за п’єсою Л. Забашти, грає народну героїню Марусю Чурай. Потім Ярослав Томович вводить її в «Незабутнє», бере із собою на творчі зустрічі (тоді артисти багато їздили по області). Відтак режисер Микола Стефурак ставить «Іркутську історію» О. Арбузова. Прем’єра — на виїзді. Я. Геляс їде, щоб подивитися. Після вистави каже Вірі Самчук: «Ви на п’ять голів вище від інших». Успіх окрилює, додає снаги до роботи. А коли він змушений був покинути Тернопіль, то хотів забрати із собою в Ужгород і її, але вона була вже в декреті, та й Віктор був зайнятий у низці вистав.
У перші роки роботи в нашому театрі, згадує актриса, вона була дуже зайнята, всі режисери охоче брали її у свої вистави: і Геляс, і Стефурак, і Загребельний якийсь час, і Бобровський, і Горчинський. Тоді зіграла в «Марусі Богуславці», «Чорноморцях», «Протоколі одного засідання…» А потім наче відрізало: кілька років її ніби й не помічали. Такі періоди дуже гнітять акторів, бо грати для них, все одно, що дихати. «Я фанат, — твердить Віра Григорівна. — Без роботи хвороби починаються. Нема роботи — нема й актора».
Коли починає ставити на сцені шевченківців свої вистави Сергій Калина, в неї знову з’являється багато роботи. Актриса грає у виставах «Блез», «Жидівка-вихристка», «Тричі мені являлася любов…» Але молодий режисер, на жаль, рано покидає цей світ. Потім участь у виставах, які ставить у Тернополі Федір Стригун — «Суєті», «Житейському морі», «Гуцулці Ксені». Залюбки працюють з актрисою і нинішні режисери театру В’ячеслав Жила та Олег Мосійчук. В останнього вона грає у виставах «Поминальна молитва», «Патетична соната», «Тіль Уленшпігель», «Сльози Божої Матері», «За крок до тебе», «Мина Мазайло». Серед етапних своїх ролей Віра Самчук називає головну героїню у виставі «Дорога Олена Сергіївна», Софію у «Безталанній», Матір-Україну в «Гетьмані Дорошенку», Ганну у «Марусі Богуславці», Голду в «Поминальній молитві».
На жаль, нині в діючому репертуарі театру залишилось лише кілька вистав, де у неї є ролі. Це гнітить актрису, бо є і снага, і досвід, і бажання працювати на повну силу. Пропозицій немає. Та, на щастя, діяльна натура Віри Самчук не дозволяє сидіти і нарікати на долю. Вона підготувала цілу низку літературно-музичних програм із народною артисткою України Любов’ю Ізотовою. Її залюбки запрошують на свої творчі вечори тернопільські поети, і вона тішить своїх шанувальників мистецтвом художнього читання. Не раз каже: «Я роботою беру, все інше — не для мене». За це й любить її глядач, отаку горду і працьовиту, принципову й делікатну водночас. Напевно, вона могла б зробити більше у творчому житті, але не мала свого режисера, який би ставив вистави саме для неї. Але й того, що зроблено, достатньо, щоб назвати її творчість успішною. Недарма ж актрису називають легендою Тернополя. А Борис Демків двадцять років тому написав їй таку посвяту: «Хай святиться ім’я твоє, Царице, в житті і на сцені — завжди вірна ти Мельпомені».
…Віра Самчук народилася на самісіньке Різдво, 7 січня. Із щедрих рученят Божого Дитяти її мистецькі таланти, жодного з яких вона не закопала: достоту і наспівалась, і награлась, і начиталась. Тож привітаймо улюблену актрису з Різдвом Христовим, з днем народження, тим більше, що він у неї цьогоріч ювілейний, і з визнанням її «Людиною року-2016». Хай буде Вам сонячно, Віро Григорівно, і ще довго тішить глядача Ваш талант!
Галина САДОВСЬКА.
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте