Вільне життя

ІСПОВІДНИК ВІРИ МІЖ СХОДОМ І ЗАХОДОМ

17 ЛЮТОГО МИНАЄ 125 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ПАТРІАРХА І КАРДИНАЛА ЙОСИФА СЛІПОГО

slipyj-soloСвоє життєве кредо Патріарх висловив у «Благодарному слові» 17 лютого 1972 року з нагоди власного 80-ліття у храмі Жировицької Матері Божої і святих мучеників Сергія і Вакха у Римі. «Моє життя було і є тісно зв’язане, і за те слава Богу, з долею і недолею нашого народу. Коли я хотів би його коротко охарактеризувати, то мусив би поділити його на три, менш-більш, періоди або етапи. Двадцять п’ять літ, може, і звиш, я був студентом, других двадцять п’ять літ — професором і ректором, двадцять п’ять літ в тюрмі, та й тут кілька літ на так званій волі, бо яка єпископові воля, коли його церква в неволі… Та для мене наша церква і нарід є першим чинником діяння, а не особиста користь», — заявив вісімдесятирічний Йосиф Сліпий. Замислившись над збігом паралелей власного життя з паралелями долі його народу, він запитує себе, чому один із найдавніших народів Європи приречений існувати на історичних маргінесах?

Життєвий шлях Йосифа Сліпого визначила зустріч із митрополитом Андреєм Шептицьким, взірцем християнських чеснот. Він став для нього духовним батьком, натхненником, дороговказом, зразком для наслідування. Своєю чергою митрополит Андрей Шептицький найбільше довіряв Йосифу Сліпому. Так, у листі до єпископа Станіславівського Григорія Хомишина в липні 1939 року митрополит писав, що нікому він так не довіряє, як Сліпому, і ні з ким так не ділився своїми планами і думками, як із Сліпим. На долю Йосифа Сліпого випало багато випробувань, його переслідували і поляки, і більшовики, і німецьке гестапо, але він не втрачав надії на кращу долю української церкви та українського народу. Він ніколи не втрачав з поля свого духовного зору основну мету життя — знайти місце українського народу в історичному процесі через місце церкви.

Йосиф Сліпий замислювався над місією церкви, яка перебувала між Сходом і Заходом, між Європою і Візантією, над її особливостями — і позитивними, і негативними. Сліпий доходить висновку, що саме українська церква, яка сформувалась на межі між Римом і Візантією, нагромадила унікальний досвід, що допоможе здолати проблему поєднання, універсальності та помісності. І він послідовно захищає неповторність української традиції від вторгнення чужих, хоч би які вони були — «болгарські, російські, візантійські чи будь-які інші». Перебуваючи уже після звільнення у Римі, він виступатиме проти «латинізації», щоб утвердити ідентичність української культури. Бере для себе гасло: «Чи хтось це розуміє, чи ні, чи комусь це подобається, чи ні — єдність церкви мусить бути досягнена на основі національної неповторності». Посилаючись на літописи, він не втомлювався розтлумачувати, що церковнослов’янське поняття «Русь» є синонімом до поняття «Україна».

Завдяки сприянню Андрея Шептицького Йосиф Сліпий здобув блискучу освіту і багато уваги приділяв питанням історичного розвитку церкви, екуменізму, йому належить вислів «екуменізм страждання». Першого листопада 1944 року Йосиф Сліпий очолив церкву в дуже тяжкий час для неї і народу. Пророчі слова тоді сказав Папа Пій ХІІ: «Скільки хрестів спаде на цього молодого митрополита! — І як він може нести їх усі?» А він їх ніс. І в тюрмах, на засланнях розвивав богословську науку. Результатом його праці стала шеститомна монументальна робота «Історія Вселенської Церкви на Україні». Страдалець за віру висвітлив історію нашого церковного життя, починаючи від святого апостола Андрія та святого Климента Папи, які принесли світло Христової віри на українську землю.

Історія написання книги захоп лює і свідчить про одержимість гулагівського в’язня, котрий нерідко віддавав цій роботі по 10 годин на день. Писав її майбутній Патріарх на засланні в Маклаковському будинку інвалідів на Красноярщині. «Історію Вселенської Церкви на Україні» відсилали на батьківщину. Все, що не вдалось переслати, потрапило до рук КДБ і було долучено до кримінальної справи Сліпого. Тільки після проголошення незалежності України ця частина книги видана під назвою «Від Флорентійської до Берестейської уній (1439—1596 рр.)» У цій праці він обгрунтував необхідність повернення нашої церкви до лона Вселенської церкви. «Берестейська унія, — пише Йосиф Сліпий, — це невідрубний факт в українській церковній історії. Це звено в довгому ланцюгу століть і вислід важких змагань і внутрішньої церковної боротьби».

Твердження, що унію вигадали поляки, Йосиф Сліпий називає «плинкою думкою», а також згадує слова польського єпископа Ліковського, який визнав, що «руський нарід віддавна звертав своє серце і очі до Риму, а з поляками як латинниками не жив ніколи в приязних відносинах». На закиди противників унії Йосиф Сліпий відповідає, що унія не змінила обряду: «В дійсності унія остановила все по-давньому. Одинокою зміною було признання головства Папи». Йосиф Сліпий роз’яснив настанови щодо вживання назви «право-славний». «Католицька церква визнала універсальність цього терміна. Папа Пій Х вчив щиро приймати науку віри, яку ми перейняли від апостолів через православних отців. З огляду на те, — пише Йосиф Сліпий, — не можна в жоден спосіб резигнувати католикам з назви православний».

Приділяв Патріарх увагу і єдності Христової церкви в Україні. В своєму «Заповіті» писав: «Найближчими нам по вірі і крові є наші православні брати. Нас єднає традиція рідного християнства, спільні церковні і народні звичаї, спільна тисячолітня культура! Нас єднає спільне змагання за самобутність рідної церкви, за її повноту, якої видимим знаком буде єдиний патріархат Української церкви!»

З ідеєю патріархату Йосиф Сліпий виступив ще в 1936 році, коли за благословення митрополита Андрея Шептицького організував у Львові Унійний з’їзд, у якому взяли участь понад 200 священиків. Унійний з’їзд ухвалив таку резолюцію: «Всі ідеї митрополита Рутського, отже, ідея Київського патріархату, є нині корисні для розвитку українського християнства і запорукою його розвитку». Після визволення із московської неволі Йосиф Сліпий знову порушив питання патріархату. Архієпископський синод українських католицьких єпископів (29 вересня — 4 жовтня 1969 року), що відбувся в соборі Святої Софії в Римі під керівництвом Верховного архієпископа і кардинала Йосифа Сліпого, прийняв пастирське послання, в якому зазначалось: «Синод виготовив і прийняв Конституцію патріаршого устрою в УКЦ та передає її до рук Св. Отця Папи Павла VI, з проханням встановити Києво-Галицький патріархат».

Після 18-літньої каторги Й. Сліпий заявив: «Патріархат єдиний може нас урятувати. Я завтра можу замкнути очі, але мені важливо, щоб мій нарід жив!» Уже маючи титул Патріарха (у квітні 1975 року уряд УНР в екзилі визнав Український патріархат, а Сліпого — Патріархом), Йосиф Сліпий закликав до єдності католиків і православних. «Український патріархат мав об’єднати цілий нарід. Найчисленніші церкви в нас є православна і католицька і, безсторонно кажучи, нема між ними суттєвої догматичної різниці, як це виказують теологічні студії і свідчить історія. Правду кажучи, розлам і поділ є піддержувані тільки ззовні, від тих, які знають, що тим ослаблюють український нарід і церкву. Світлим моментом в нашій історії було порозуміння на тлі патріархату між обидвома церквами за митрополитів Петра Могили і Йосифа Вельямина Рутського. На жаль, їх висока ідея не здійснилася, — говориться в посланні Патріарха Йосифа українському народові «Про поєднання в Христі» (червень 1976 року). Та ще до сьогодні не вирішено питання про патріархат УГКЦ.

В історії Христової церкви в Україні Йосиф Сліпий — світла і героїчна постать, яка внесла великий вклад у розбудову церкви. Це безстрашний пастир, організатор релігійно-церковного життя, духовний батько, оборонець рідної церкви і народу. Велич її стає ще більшою, коли глянути на неї в історичній перспективі. У ХХ-му сторіччі в Галичині було два визначних церковних мужі, що мусили йти тернистим шляхом і в геройський спосіб виявили свою вірність Христовій церкві та українському народові. Це митрополит Андрей Шептицький і його послідовник — блаженнійший Патріарх Йосиф Сліпий.

Павло СЛИВКА, історик.
м. Тернопіль.

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься.

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Новини

Підписка на новини