«УЯВІТЬ СОБІ, ЯКОЮ БУЛА Б ТИША, ЯКБИ ЛЮДИ ГОВОРИЛИ ТІЛЬКИ ТЕ, ЩО ЗНАЮТЬ», — РЕЗЮМУВАВ ЯКОСЬ КАРЕЛ ЧАПЕК. МОЖНА ЛИШЕ УЯВИТИ, ЩО ТРАПИЛОСЯ Б, ЯКБИ ЛЮДИ ЩЕ Й РОБИЛИ ТІЛЬКИ ТЕ, ЩО ВМІЮТЬ, А ЧОГО НЕ ВМІЮТЬ, ДО ТОГО НЕ ПХАЛИСЯ Б…
…Якось на одній із сесій Тернопільської обласної ради виступав зі звітом представник департаменту фінансів. Аркушів, геть списаних цифрами, було чимало. Чиновник хутко перелічував усі досягнення адміністрації, показники зростання економіки і усіх загалом галузей. Після завершення його «цифрового мовлення» один з депутатів зі свого місця викрикнув: «Та нащо ви нам оті цифри розказуєте! Ви по суті скажіть: краще стало жити нині чи ні? Зросла кількість робочих місць? Збільшилися зарплати?..» Зрозуміло, що зазвичай у фінзвітах таких фраз ви ніколи не побачите. Але подальший спіч депутата змусив замислитися над однією проблемкою: які вони нині, грамотність і професіоналізм народних обранців (залишимо чиновників трішки у спокої), починаючи від депутата сільської ради і закінчуючи Верховною?
Аналізуючи депутатські красиві і правильні тексти в ЗМІ і зіставляючи їх із реальною балачкою інколи не надивуєшся, як вдається носити на одному обличчі маски розумника й анальфабета, неука. Уявіть лише: в нас трапляються унікуми, які навіть регламенту своєї ради не знають, і не обов’язково їм по 18 чи 25 років. Є люди, яким 50 і поза 50. Регламент регламентом, та що вже казати про те, що депутат не може самотужки проаналізувати цифри, які він отримує від адміністрації (бо то ж для нього темний ліс, де заблудитися можна і в перших трьох соснах), «увімкнути» мізки і запропонувати корисну для громади чи всієї країни ідею, виловити корупційний момент, натиснути на корупційні схеми «білого», «сірого» чи «зеленого» домів. Бо нема чим думати. Бо воно навчене тільки на кнопку тиснути за помахом руки «диригента».
Зазвичай у таких випадках кажуть: і що тут поробиш? А що можна? Депутат — вчися, хочеш ним стати — теж вчися, здобувай знання, аби хоч відрізнити сесію від пленарного засідання, а закон — від постанови. Та ця порада на практиці недієва. У нас ідейні люди (які училися б) нині не в пошані. Та й чи взагалі колись були… Зазвичай з них партійні вождики лише підставки для прапорів роблять. Ну, і газетки роздати на вулиці, ще якусь «дрібно-важливу» роботу зробити.
Залишається думати головами нам, виборцям (можливо, ви знайдете і запропонуєте ще якийсь варіант). Від бездумних «галочок» у бюлетенях більше шкоди, аніж від неграмотних депутатів і чиновників укупі. Не робіть дурних людей відомими, як казала журналістка, редакторка Лариса Івшина. Зрештою, як і не давайте їм у руки владу. Дарма, що в них вишиванка найкраща, вуса найдовші, гасла наймилозвучніші для нашого вбогого виборцевого вуха, пречудова локшина, яка здається нам манною, та й грішним місцем він, бідака, заради України (чиєї?) світив на морозі. Потім від таких «патріотів» вам не доведеться слухати: «А поясніть-но мені на хлопський розум…»
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте