ПОВЕРТАЮТЬСЯ ТІНІ МИНУЛОГО КОЛИ ВІДОМИЙ ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АКТОР МИКОЛА БУЛАТ ЗАПРОШУВАВ НА СВОЮ НОВУ ПОЕТИЧНУ ВИСТАВУ «ГЕТЬМАНЕ, ВЕДИ!», ПОДИВУВАЛАСЬ, ЧОМУ САМЕ БОРИСА ОЛІЙНИКА ВІН ВИРІШИВ ЧИТАТИ? АКТОР ЗАПЕВНЯВ, ЩО ТВІР ДУЖЕ СУЧАСНИЙ, НІБИ СЬОГОДНІ НАПИСАНИЙ, ЩО БУДЕ ЦІКАВО. А ЩЕ СКАЗАВ: НОВУ ПРОГРАМУ ПРИСВЯЧУЄ НЕБЕСНІЙ СОТНІ ТА ЗАГИБЛИМ ВОЇНАМ АТО.
Зал лялькового театру був майже повний. Актор вийшов зі свічкою, поставив її на стіл — і почав читати. То була поема Б. Олійника «Трубить Трубіж», написана ще 1997 року. Тоді поет ще був не просто комуністом, а членом ЦК КПУ, депутатом Верховної Ради від компартії і дуже негативно сприймав усе, що відбувалося з нами, зокрема розпад СРСР, крах цілої низки історичних міфів, «американізацію» частини українців. «Трубить Трубіж», власне, і спрямований проти всього того, що, на думку поета, Америка нам принесла: дикий капіталізм, перетворення країни на суцільний базар, завалений чужинським непотребом, де все продається — і совість, і честь, і прапори та клейноди, а українці змагаються, хто краще прислужиться новим хазяям. Багато з того, про що писав тоді Б. Олійник, справді невигадане, взяте із життя, і нині актуальне, але такого концентрованого глуму над «Соборною», що захотіла стати «Юкрейн», мені важко пригадати. Дістається і «платному патріоту», що «пролазам з чужини у державі одчинив душі і ворота». До того ж у поемі виведені образи Тараса Шевченка та Богдана Хмельницького. Першого українці вже не впізнають, приймають за нового хазяїна, а він їх називає «кульгавими розумом старцями» і навіть «мерцями». Другий ще поривається в похід, щоб навести в Україні лад, і кличе всіх, «не куплених за гривню», «востаннє визволяти Україну від зашморгу данайської орди». А московити, звісно ж, для поета «рідні»…
І з усім цим погоджується актор. «Америка нам теж не друг. Тільки не всі це розуміють», — сказав на мій докір Микола Булат. Друг не друг, але союзник, підтримка якого нам вкрай потрібна нині у протистоянні з «рідними московитами». Назагал же актор вважає поему «Трубить Трубіж» поетичною вершиною української літератури кінця ХХ століття, Бориса Олійника ставить у рівень з Ліною Костенко та називає його більшим патріотом України, ніж сучасні автори.
Звісно, Б. Олійник талановитий поет, особливо, коли йдеться про його лірику. Але те, що має дотик до політики, подається під комуністичним «соусом». І Борис Ілліч із тих далеких дев’яностих зовсім не змінився. Наприкінці жовтня 2015 року (вже був на ту пору анексований Росією Крим і гинули наші солдати на сході України) дав інтерв’ю російській «Литературной газете». Ось цитата з нього: «Все своє життя я був комуністом і ним залишаюся. Пройшов шлях від піонера до члена ЦК КПРС. Не розлучався з партією навіть у найважчі роки, не виходив з неї і не спалював партквиток. Бо вважаю комунізм найпередовішим, людинолюбною ідеологією, хоч, звичайно, у нашій історії було чимало драматичних, а часом і трагічних моментів. Особливо пригнічують мене спроби переписати нашу історію. Місцеві політики опускаються до брудної брехні, інсинуацій. Чого варте одне прагнення замінити назви українських міст, вулиць, площ. Прибрати з повсякденного вжитку нагадування громадянам України про славне минуле країни, про справжніх героїв, а натомість підсунути імена вельми сумнівних і жорстоких діячів…»
Згадує Борис Олійник і тих, кого він вважає справжніми героями України: першого маршала Радянського Союзу луганського слюсаря Клима Ворошилова, героїв Великої Вітчизняної. Що ж до нинішньої агресії Росії в Криму та на Донбасі, то поет вважає винними в ній… українців. І каже: «Рецепт тут один: негайно припинити всякі військові дії, розвести війська, заховати глибше гонор і амбіції — і домовлятися, домовлятися, домовлятися. Я дивуюся моїм співвітчизникам: невже вони не розуміють того, що сприяють тим, хто перетворив Україну на поле битви між добром і злом». Як мовиться: без коментарів.
Напевно, актор має право вибирати, з чиїм і яким словом іти до глядача, хоч і це питання дискусійне. Після блискучої програми за творами Григора Тютюнника — і такий перепад до Бориса Олійника мене здивував. Але найприкріше вразила тернопільська публіка, здебільшого інтелігенція, що зібралася в залі: після завершення програми вона, стоячи, аплодувала, дехто навіть вигукував «Браво!» Що, дорогі галичани, розвертаємось на 180 градусів і виписуємо на своїх прапорах ім’я нового провідника — Бориса Олійника? Щоправда, один з письменників сказав мені, що аплодував не поетові Олійнику, а акторові Булату, а він таки старався. Проте навіщо ті старання, якщо йти до людей з таким дражливим словом? Та ще й присвячувати його тим, кого поет аж ніяк не вважає героями.
Галина САДОВСЬКА.
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте