ЇЇ ПІСНІ ЗАСПОКОЯТЬ СЕРЦЕ АБО Ж ЗМУСЯТЬ БИТИСЯ ЙОГО ЧАСТІШЕ, ВОНИ СТРИВОЖАТЬ ДУШУ АБО Ж, МОВ ЛИСТКОМ ПОДОРОЖНИКА, ВИЛІКУЮТЬ ЇЇ. ЛЕСЯ ГОРЛИЦЬКА — ЕСТРАДНА СПІВАЧКА, ВИКОНАВИЦЯ ЛЕМКІВСЬКИХ НАРОДНИХ ПІСЕНЬ, КОМПОЗИТОР, ДИРИГЕНТ, ПЕДАГОГ І, ЗРЕШТОЮ, ЖІНКА, ЯКА ЛЮБИТЬ, ВІДЧУВАЄ І СПІВАЄ СЕРЦЕМ.
Талант співачки привертав увагу визначних корифеїв сцени, вона лауреатка всеукраїнських конкурсів «Таланти твої, Україно», «Нові імена України», «Пісенний вернісаж», «Українська родина», Всеукраїнського конкурсу автентичного солоспіву в рамках міжнародного свята «Лесині джерела», міжнародного конкурсу «Співуча планета», постійна учасниця фестивалів лемківської культури в Україні та Польщі, гість першого фестивалю української культури у Словенії «Берегиня». За виконання духовних пісень, участь у благодійних концертах у 2016 році нагороджена грамотою Папи Римського. Вона є учасницею понад тисячі благодійних концертів у Києві, Тернополі, Львові, Івано-Франківську, Бучачі, а також у містах Польщі та Словенії. А двадцять другого січня цього року її нагороджено Всеукраїнською літературно-мистецькою премією імені Братів Лепких за пісенну, композиторську, педагогічну і благодійну діяльність останніх років.
Леся Мацьків (це справжнє прізвище співачки) народилася дванадцятого червня 1978 року в мальовничому селі Підліссі Бучацького району. Мама працювала методистом з математики й інформатики у відділі освіти, тато був агрономом.
Батьки Лесі не пов’язані з творчими професіями, хоча тато має чудовий голос. До того ж рідкісний — тенор-альтіно. Це високий чоловічий голос, наближений до жіночого. Але природа вирішила «погратися» із ними, тож у Лесі Горлицької зовсім протилежний — дуже рідкісний низький жіночий голос контральто.
Четвертокласницею Пишківської загальноосвітньої школи дівчинка пішла в Бучацьку музичну школу, яку змалку мріяла відвідувати. Там навчалася у Ніни Олиняк по класу баяна. До речі, любов’ю до художньої літератури і вмінням володіти словом Леся завдячує вчительці української мови та літератури Марії Горинь. У Пишківській школі також діяв вокальний ансамбль (керівник Орися Мегедин), солісткою якого була Леся. З ним уперше виступила в обласному драмтеатрі. Пригадує, як їй, тоді ще маленькій, на сцену винесли її перші квіти — червоні жоржини.
А далі навчання у виші. Після закінчення восьмого класу, 1993 року, Леся Горлицька вступила до Тернопільського музичного училища імені Соломії Крушельницької на диригентсько-хоровий відділ. Там Леся наполегливо займалася. Бувало, що співала навіть по сім годин у день. Щодня прокидалася о п’ятій ранку, щоб вже о шостій бути в училищі й займатися на фортепіано. З дев’ятої ранку до восьмої вечора була на парах, а опісля залишалася в училищі й знову займалася самостійно, доки не мусила поспішати на останню маршрутку додому. А бувало й так, що залишалася в училищі на всю ніч.
Найбільше уваги під час навчання Леся Горлицька приділяла дисципліні «Гармонія», яку в неї викладала Ірина Морщакова. Співачка пригадує, що вона була надзвичайно строгою і вимогливою, але водночас справедливою. І знання, які Леся здобула в училищі, допомагають їй у написанні пісень. Окрім гармонії, дівчина любила вивчати музлітературу, яку тоді викладала Лариса Ростоцька. Також вдячна Лідії Івановій за її уроки фортепіано, адже саме з-під клавіш цього улюбленого інструмента Лесі народилися всі її мелодії. З найтеплішими споминами світлої пам’яті згадує свого викладача Івана Романка, який навчив майстерності диригування (він навіть подарував Лесі за сумлінність свій камертон — на знак віри в її талант).
Під час навчання у Лесі Мацьків виникли проблеми з голосовими зв’язками.
— Тоді мені сказали, що я можу забути про спів, — розповідає співачка. — Як сьогодні пам’ятаю ці слова: «Ти співати ніколи більше не зможеш». Але я не прийняла цього. Лиш сказала: «Я буду співати! Щоб там не сталося». Щодня давала за здоров’я на службу Божу. Я повністю довірилася Господу. У мене була надзвичайно сильна віра. І я вилікувалася. Хоча через навантаження проблеми зі зв’язками ще часто давали про себе знати.
Після завершення училища Леся Горлицька вступила до Київського національного університету культури і мистецтв на кафедру народного пісенного виконавства. До речі, приїхавши в столицю складати іспити, молода студентка заблукала й запізнилася на екзамен. Проте їй дозволили написати роботу, що вона й зробила на «відмінно».
В університеті академічного вокалу Леся навчалася в народного артиста України Святослава Пікульського, народної манери виконання — у народної артистки України Ніни Матвієнко, диригування — у народного артиста Станіслава Павлюченка. У студентські роки Леся Горлицька була надзвичайно вимогливою до себе, виконувала усі завдання викладачів, незважаючи на те, що інколи вони здавалися дуже складними. А педагогів доля посилала Лесі прискіпливих, за що вона тепер їм дуже вдячна. Закінчила Київський університет у 2003 році, після чого вступила на магістратуру до Рівненського гуманітарного університету на спеціальність «Викладач музичних дисциплін у ВНЗ».
Новим етапом своєї творчості Леся Горлицька вважає 2004 рік. Саме тоді вона написала пісню «Ми — українці». Це був період Помаранчевої революції. Осторонь тих подій Леся залишитися не могла. Тож на листок лягли рядки, де вона закликає українців єднатися.
— Я думала, що більше ніколи не заспіваю цієї пісні, — зазначає пані Леся. — Але вона знову стала актуальною. І вона знову болить, як тоді в 2004-му. Тож саме її я і виконала на врученні премії імені Братів Лепких.
День, коли Лесі Горлицькій вручали цю відзнаку, був, за її словами, найважчим і водночас найуспішнішим днем у житті.
— Одночасно проходив обласний тур Всеукраїнського конкурсу «Вчитель року», в якому я брала участь і який включав чотири складні конкурсні випробування, — розповідає співачка. — До того ж мені треба було перебувати у двох місцях одночасно: на конкурсі й на врученні премії. Того дня мені допомогли Господь та розуміння організаторів конкурсу та членів журі, які дозволили швидше пройти тести й написати експертизу підручника.
Леся Степанівна увійшла у п’ятірку найкращих учителів області в номінації «Музичне мистецтво».
У 2006 році Леся Горлицька відвідала батьківщину своєї бабусі — містечко Горлиці, що у Польщі. Зачарована горлицькою красою та чарівністю, вирішила, що її псевдонімом буде саме Горлицька.
— Коли приїжджаю в те місце, то черпаю неймовірне натхнення, — зазначає виконавиця. — Заряд на весь рік. Після цього творю з новою силою.
Працювала пані Леся артисткою камерного хору Тернопільської обласної філармонії, лаборантом кафедри музикознавства ТНПУ ім. В. Гнатюка, викладачкою вокалу та хорових дисциплін Тернопільської ДМШ №1, солісткою Тернопільського районного будинку культури, методистом Бучацького районного будинку культури. Нині працює в Бучачі вчителькою музичного мистецтва в ліцеї та загальноосвітній школі №2, а також є керівником дитячого вокального колективу «Писанка» у ЗОШ №2, вокального ансамблю «Співаночка» в районному центрі дитячої та юнацької творчості «Сузір’я», а також керівником хору прокатедрального собору Благовіщення Пресвятої Богородиці.
Співачка написала музику вже майже до ста пісень. Однією з улюблених є «Галицька Мадонна». Адже, як каже артистка, слова цієї пісні — про її рідних. Автором слів є Богдан Мельничук. Їхня співпраця почалася із поезії «Сад любові». Коли співачка побачила цей вірш, одразу ж вирішила написати до нього музику. Адже слова у ньому були ніби з її біографії. Там ішлося про батьковий сад і мамині квітники. Оминути увагою ці слова співачка не могла.
Леся Горлицька каже, що завжди бере приклад з Паганіні, якому недруги кидали цвяхи у взуття. Він терпів невимовний біль, але грав так, ніби нічого й не сталося.
— Шлях митця встелений трояндами. Але у них є колючки, — каже співачка. — І тільки той, хто по-справжньому любить музику, долає перешкоди та негаразди у вигляді колючок, аби розцвісти гарною трояндою. Людина живе на землі, щоб залишити після себе якийсь слід. Якщо Господь дав талант, то його треба використати для людей.
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте