Вільне життя

ХОР АНГЕЛІВ ВІТАЄ ВАС, МАЕСТРО!

ТРЕТІЙ РІЗДВЯНИЙ ПРАЗНИК ВОДОХРЕЩА покликав до життя вічного людину, котра стала легендою за життя земного. Адже засвітила на мистецькому обрії Європи яскраву зорю — народну хорову капелу «Зоринка», створила однойменну школу, виплекавши на славу Божу сотні яскравих особистостей. Серце великого музиканта й педагога Ізидора Олексійовича Доскоча спинилося на 77-му році життя під супровід колядок і щедрівок, у період різдвяного передзвону віншувань. Проводжала Маестро колядою в останню дорогу його «Зоринка». Вдячні оплески сотень пар долонь лунали над подвір’ям хорової школи, в якій відспівували Ізидора Доскоча, зі стін якої провели його туди, де він тепер диригуватиме хором ангелів…

УЧОРА МИНУЛО СОРОК ДНІВ відтоді, як заплакало йорданськими слізьми різдвяне небо. Затужили ангели і зорі, засумувала природа. А як плакали діти! Адже Господь покликав у засвіти дорогу їм людину. Для більшості з них це була перша втрата…
Зоря Ізидора Доскоча засвітилася квітучої травневої пори. Благословила Маестро на світ благодатна підгаєцька земля, наділивши самобутнім талантом, вродженою інтелігентністю, глибокою духовністю.
Біографія Маестро ряснить багатьма відзнаками і нагородами. Він прожив яскраве, гідне наслідування життя. Закінчивши Харківський інститут культури, а відтак — оперно-симфонічне відділення Львівської консерваторії імені Лисенка (клас Миколи Колесси), Ізидор Олексійович спершу розвивав художню самодіяльність, викладав у Кам’янець-Подільських культосвітньому училищі та педінституті. Із 1974 року працював у Тернополі — в музичному училищі ім. С. Крушельницької, художнім керівником «Березолю», методистом музично-хорової студії Центру дитячої творчості.

ІЗИДОР ДОСКОЧ створив хорову капелу студентів та викладачів Кам’янець-Подільського сільськогосподарського інституту, народний оркестр народних інструментів Кам’янець-Подільського культосвітнього училища, народний естрадно-симфонічний оркестр палацу культури «Березіль», симфонічний оркестр Тернопільського музучилища ім. С. Крушельницької, народний церковний хор села Озерної Зборівського району та багато дитячих хорів по всій Україні.

МАЙЖЕ 60 ЛІТ свого життя віддав маестро Доскоч праці з дітьми. Плекав їх, наче квітник. А 37 років тому явив світові своє найдорожче дітище — дитячий хоровий колектив «Зоринка», котрий згодом отримав звання народної хорової капели. Аби плекати для неї голоси, Ізидор Олексійович здійснив другу мрію свого життя — створив хорову школу, яку за понад 20 років закінчили сотні дітей.

Свого часу Ізидор Доскоч був головним диригентом звіту художніх колективів нашої області в Києві, став найкращим диригентом 22-го Міжнародного хорового конкурсу ім. Б. Бартока в Угорщині.

Але найбільше Ізидор Олексійович пишався досягненнями своєї «Зоринки». А це — гран-прі та перші премії на численних всеукраїнських та міжнародних хорових фестивалях і конкурсах, два срібних дипломи на 1-му Міжнародному конкурсі хорових колективів імені Брамса в Німеччині, дві срібні й одна бронзова медалі 1-ї Всесвітньої хорової олімпіади в Австрії та багато інших нагород. Проте найвище досягнення Ізидора Доскоча — це кілька поколінь добре вихованих, глибоко духовних, талановитих, працьовитих людей, ревних патріотів, еліти нації.

ІЗ «ЗОРИНКОЮ» НАШІ ДІТИ не раз дивували Європу українським хоровим мистецтвом. Ми ніколи не боялися відпускати їх, навіть найменших. Бо знали, що старші приглянуть за ними, заплетуть, допоможуть піднести валізу — це все плоди виховання хором. Ще на етапі організації тієї чи іншої поїздки Ізидор Олексійович знав, о котрій годині, в якому ресторані й що саме наші діти їстимуть на обід у Відні чи Будапешті. Попри те він завжди брав із собою дрова, вугілля, казан і продукти, аби нагодувати дітей у разі форс-мажорних обставин.

Кожна поїздка починалася і завершувалася виконанням капелою молитви «Отче наш». Коли ми зустрічали дітей, часто пізно вночі, нам хотілося якнайшвидше обійняти їх, але вони, вийшовши з автобуса, вишиковувалися перед ним і передусім дякували Господу за щасливе повернення додому.

Ізидор Олексійович нас і наших дітей навчив, що із заняття чи батьківських зборів можна відпроситися тільки в зв’язку з хворобою. Ні проблеми на роботі, ні празник у бабусиному селі, ні весілля чи хрестини не були для Доскоча підставою «прогуляти» «Зоринку».

ЯК ТЕАТР ПОЧИНАЄТЬСЯ з гардеробу, так «Зоринка» починалася для наших дітей із витирання взуття, перепрошення за запізнення, вміння користуватися столовими приборами, з допомоги молодшому, поваги до старшого, чарівних слів ввічливості. Для Ізидора Олексійовича у вихованні та навчанні дітей не було менш чи більш важливих речей. Бо він вважав, що люди, котрі творять високе мистецтво, повинні бути високими у всьому: в помислах, у вчинках, у найменшому поруху душі.

Ось чому того йорданського дня жалобні повідомлення сколихнули соцмережі. Десятки, а згодом сотні коментарів із різних куточків України та світу вибухали розпачем, розливалися слізьми. Мистецтво в жалобі. Осиротіла «Зоринка»…

У сотнях сердець відгукнулися болем слова дружини Ізидора Олексійовича, музи і посестри по творчості Анжели Доскоч: «Мені завжди бракує слів, аби висловити свої почуття. А сьогодні й поготів, бо пішов в інший світ мій Ізидор. Для багатьох поколінь зоренят Він був і залишається вчителем, наставником, порадником, батьком. Для плеяди музикантів — Маестро. Для когось — просто Людиною. А для мене Він був усім! Він був моїми крильми. Сьогодні Ізидор народився для Неба, а з нами Він буде завжди, бо «має в серці те, що не вмирає»… І «тепер я за двох міцна і за двох піднімаю камінь!»

…ОСТАННІМИ РОКАМИ МАЕСТРО створив при «Зоринці» хор батьків її вихованців. Він уже засвітився в кількох концертних програмах школи, а цьогоріч уперше поніс на люди коляду. Ізидор Олексійович уже не встиг побачити відеозапису різдвяного дебюту свого дітища. Матеріал про те, як колядували зоренята і їхні батьки, з’явився лише в п’ятницю, в день похорону. Вже з повідомленням про втрату…

Але в неї досі не хочеться вірити. Видається, ніби Маестро кудись ненадовго поїхав. Хочеться написати йому: «А знаєте, Ізидоре Олексійовичу, нещодавно батьківський хор здійснив іще одну Вашу мрію: розучив «Степом, степом йшли у бій солдати». І це прозвучало — як реквієм Героям Небесної Сотні й усім, хто не повернувся додому з війни на сході країни… А ще діти готуються до випускного. І ми написали до міської ради заяву з проханням присвоїти хоровій школі «Зоринка» Ваше ім’я. І фільм про «Зоринку» обов’язково буде, і Ваша книжка. І не одна. І конкурси, і поїздки, і перемоги… Буде все, про що Ви мріяли і навіть більше. Бо наша вдячність Вам — безмежна.

…СПАСИБІ, МАЕСТРО! Не тільки за те, що наші діти бездоганно співають із уперше побачених нот, грають на музичних інструментах, мають добрий мистецький смак. Ви дали їм значно більше — навчили не пасувати перед труднощами, працювати самовіддано і досягати мети, бути відповідальними за кожне своє слово, кожен учинок.

Спасибі Вам, Маестро, не тільки за ту музику, що в телефонах чи плеєрах наших дітей, а найперше за ту, якою співають струни їхніх душ, їхнього сумління.

Віримо: Ваша зоря зігріватиме й освітлюватиме шлях і «Зоринці», і всім, хто Вас любив. Знаємо: Господь врочисто відчинив перед Вашою світлою душею ворота Царства Небесного. Готуйте партитури, Маестро, — ангельський хор вітає свого Диригента!»

З глибоким сумом і молитвою, від імені зоренят усіх поколінь та їхніх батьків —
Ліля КОСТИШИН.

Фото з вільних джерел

Пам’яті Ізидора Доскоча

Земна зоря восходить в небеса,
А промені її
Ще тут — між нами.
Та спомини вирують валунами
В серцях: моєму, ваших…
Не згаса
Спів ангельський.
І не погасне — ні,
Бо в ньому
Долі світла партитура,
Тому й печаль сьогодні не похмура
І дух святий витає уповні.
Подячним знаком
В сивій висоті
Різдвяниться сузір’я Ізидора,
Вмиваються серця
Йорданським хором,
Зориноньками
Щедрої куті.
Земна любов єднає небеса
І піснею над світом воскреса.

Олег ГЕРМАН.

Loading...

Про автора

Лілія Костишин

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься.

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Новини

Підписка на новини