Обласну фізіотерапевтичну лікарню реабілітації, що знаходиться у мальовничому селі Більче-Золотому, на Борщівщині, можна вважати справжньою рятівною соломинкою нашої медицини. Особливо сьогодні, коли ця галузь переживає вкрай важкі часи, коли люди не мають елементарного доступу для підтримки і покращення свого здоров’я. Відомий на всю Україну заклад, про який піде мова, навесні готується відзначити свій поважний ювілей – 70-річчя з часу заснування.
Від сільської амбулаторії – до закладу європейського типу
Свій відлік часу заклад бере з далекого 1947 року, коли у занедбаній будівлі колишньої молочарні, тодішня влада вирішила відкрити дільничну лікарню на 10 ліжок із пологовим відділенням. У важкий повоєнний час для жителів села лікарня стала порятунком від багатьох бід і хвороб. Місцеві жителі ще до сьогодні добрим словом згадують першого головного лікаря – Ніну Яківну Булдакову, яка приїхала у це віддалене в село в Галичині одразу після закінчення медінституту. Своєму дітищу пані Ніна віддала усе своє життя. Після неї було ще багато умілих керівників, але саме цій жінці дісталась найважча і відповідальна місія – закласти фундамент майбутньої лікарні у важкий післявоєнний час.
Мій співрозмовник – очільник закладу, заслужений лікар України, кандидат медичних наук, депутат облради багатьох скликань Любомир Васильович Синоверський ділиться, що лікарні таланило на хороших і мудрих керівників. В цьому, можливо, й запорука її сьогоднішнього успіху. Після Ніни Булдакової, у різні роки лікарню очолювали Емануїл Ходоровський, Мирослав Боднар, Іван Рижевський, Володимир Вершигора, Григорій Щур і ось уже шостий рік – Л.Синоверський.
Найбільшого свого розвитку лікарня здобула за керівництва заслуженого лікаря України Володимира Григоровича Вершигори, який очолював заклад понад сорок років. Це були роки справжнього становлення лікарні, як оздоровниці сучасного типу. Завдяки наполегливості і непересічним організаторським здібностям, тодішньому керівникові вдалося провести велику реконструкцію існуючих приміщень та збудувати нові корпуси, оснастити заклад сучасними технологіями. Значення лікарні на загальнодержавному рівні було дуже вагомим, якщо мармур з Куби возили для оздоблення Одеського санаторію і невеличкої лікарні у маловідомому селі на Тернопільщині.
Вже у 1975 році тут було розгорнуто 75 ліжок, а заклад перепрофільовано на міжрайонну лікарню реабілітації. Щороку будували нові приміщення: їдальню, басейн, кабінети болотного лікування, аптеку, котельню, харчоблоки, відкривали нові відділи. У 1995 році лікарню газифікували, а у 2000-му вона набула статусу обласної установи, перейшовши з районного на обласний рівень фінансування.
– Заклад має свою унікальну історію. Кожен з керівників у різні часи приклався до його розвитку і становлення, чим колектив дуже пишається, – розповідає головний лікар Любомир Синоверський. – Тому ми мусимо примножувати і розвивати справу попередників. Наш колектив – професійний і дружній, а це важливо в роботі. Знаєте, для мене ця лікарня – як другий дім. І так було з самого першого дня, коли я переступив цей поріг. Я б міг поводити себе як звичайний адміністратор: прийти підписати якісь папери, та й по всьому, адже заклад на державному фінансуванні. Але стояти на місці не дозволяє ні мій характер, ні час, в якому живемо, ні та відповідальність, яку я несу перед людьми. Комусь може видаватися, що в нас повна ідилія, жодних проблем, але вони існують. І ти мусиш жити цими проблемами, вирішувати їх щоденно, акумулювати колектив до праці на результат. Усе, що ви бачите сьогодні в закладі – це багаторічна і сумлінна праця кожного нашого працівника. Не дивлячись на важкі часи, нам вдається втілювати нові проекти, думати про сучасне оснащення, відкривати нові послуги. Хотілося б, звісно, більшої уваги держави до подібних закладів. Підтримка має бути дієвою, хоча б у знижці на енергоносії і газ. Ми встановили альтернативний котел на дровах, бо ж самі розумієте, економити мусимо на всьому. Обігріти таке приміщення – справа дороговартісна. Тому на сьогодні не можемо відмовитись від практики платних послуг і добровільних внесків, які дозволені у переліку таких послуг кабінетом міністрів України. Хоча для усіх пільгових категорій пацієнтів лікування залишається безкоштовним. На сьогодні ми пропонуємо хворим більше 100 видів різноманітних лікувальних процедур, що неабияк покращує здоров’я пацієнтів.
Одночасно в лікарні можуть пролікуватися більше 200 пацієнтів, а понад 4 тисячі хворих заклад приймає щорічно. Здоров’я людям повертають 11 лікарів, із них – один заслужений лікар України, два кандидати медичних наук, 61 працівник середнього медичного персоналу та 59 – молодшого медичного персоналу.
«Почувайте себе, як вдома!»
Такими словами тут зустрічають пацієнтів, які вперше переступили поріг закладу. І по деякім часі хворі й справді розуміють, що то не просто слова, а щире побажання відпочити, набратися сил і повернутися знову. А тут і справді затишно і тепло, як вдома.
Останній раз я була тут років десять тому. Зміни в закладі приємно вражають. Із головною медсестрою лікарні, фахівцем вищої категорії Ольгою Михайлівною Парнетою ми обійшли всі кабінети і процедурні, заглянули у оновлені палати і поспілкувалися з хворими. Для Ольги Михайлівни, яка тут працює ось уже третє десятиліття, лікарня теж є другим домом.
– За останні роки в нас відбулося чимало позитивних змін, проведено капітальні ремонти приміщень, реконструкцій, оновлення палат, зміцнено матеріально-технічну базу. Пацієнти задоволені – і це найкращий показник нашої роботи, – розповідає Ольга Парнета.- А найголовніше те, що, як бачите, ніде немає черг як у минулі роки. Сьогодні хворі ходять на процедури за скоригованим графіком – у кожного є визначена година для цього. Це полегшує навантаження на лікарів і зручно для хворих.
Побували ми у залі ЛФК та механотерапії, фізіотерапевтичному, кардіологічному, терапевтичному, травматологічному , педіатричному відділеннях, відвідали заняття у басейні, процедури у масажних кабінетах, соляній печері, фітобарі, оглянули роботу бішофітних, хвойних, сірководневих, родонових і кисневих ванн, процедуру підводного скелетного витяжіння, душу-массажу, парафіно-озокеритних аплікацій, торф’яно-грязевих та гальвано-грязевих аплікацій, рапних обгортань. Команда професійних медиків-спеціалістів допомагає поставити на ноги навіть важких хворих.
– Реабілітація для хворих є не менш важливою, аніж сам процес лікування основного захворювання, – доповнює розповідь Ольги Парнети заступник головного лікаря з медичної частини, лікар-педіатр першої категорії Наталія Скочиляс. – Адже часто так буває, що після виписки з лікарні, люди йдуть в аптеки, намагаючись підтримати свій стан, а насправді їм потрібна кваліфікована медична допомога. Мені, як лікарю, надзвичайно приємно, що можу пригадати багато випадків, коли хворі поступали до нас на інвалідних візках, а після лікування і реабілітації приходили дякувати самотужки. Це відчуття, коли допомагаєш людині повернути найцінніший дар – здоров’я, є найціннішим в роботі.
Наталія Ярославівна розповідає мені про лікарів, що багато років працюють тут. Це Євген Пудяк, Петро і Ганна Златіви, Григорій Щур, старших медичних сестер відділень, середній і молодший медперсонал.
Cвоїм неабияким досягненням колектив вважає відкриття у 2014 році відділення відновного лікування захворювань і травм спинного мозку. Тож сюди їдуть люди з усієї України. Відділення дуже актуальне, адже санаторій у кримських Саках, де надавались такі послуги, є недоступним для українців. Уже два роки діє відділення із семи комфортними палатами для реабілітації учасників АТО та їх сімей, де всі послуги надаються безкоштовно. Лише за минулий рік своє здоров’я тут поправило 157 наших захисників. Хлопці, з якими спілкувалася, розповіли, що після перенесених травм на фронті в таких закладах не просто лікують, а повертають до нормального життя. Дякують бійці за турботу і чуйність персоналу оздоровниці, за тепле ставлення і увагу до себе.
Лікарня у Більче-Золотому і справді видалась мені острівком надії для хворих, рятівною соломинкою для людей, які не можуть дозволити собі лікування у віддалених і дорогих санаторіях. За останнє десятиріччя заклад став дуже популярним : сюди їдуть люди з різних куточків України. А для земляків комфорт очевидний: і близько, і недорого, і ефективно. Важко зараз виживати усім, але саме цей заклад є показником того, як ефективно працювати в плані менеджменту, як налагодити роботу правильно і дієво.
– Проблема нашої медицини у тому, що люди не мають доступу до повноцінного лікування. Хвороби задавнюються і перетворюють їх на інвалідів, – додає на завершення розмови головний лікар Любомир Синоверський. – І суть навіть не у матеріальній базі чи пацієнтах. Суть у технологіях. Те, що ми можемо надати людям понад 100 лікувальних процедур, які є унікальними на сьогодні, це великий вклад у здоров’я наших пацієнтів. Адже саме ми повертаємо людей до нормального життя, відновлюємо їх працездатність. Що може бути за це важливішим?
Ірина Мадзій
Фото авторки
Прокоментуйте