ЦЬОГОРІЧНІ ШЕВЧЕНКІВСЬКІ ДНІ ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ОБЛАСНИЙ ДРАМАТИЧНИЙ ТЕАТР ВШАНУВАВ ТЕАТРАЛЬНО-МУЗИЧНОЮ КОМПОЗИЦІЄЮ «ТИ ДО МЕНЕ, УКРАЇНО, ДУМАМИ ШЕВЧЕНКА ГОМОНИШ». ПРОХОДИЛА ВОНА У РАМКАХ НОВОГО ПРОЕКТУ «ТЕАТР У ФОЙЄ» І ЗІБРАЛА ЧИМАЛО ШАНУВАЛЬНИКІВ ТАРАСОВОГО СЛОВА. ЙОГО ЧИТАВ НАРОДНИЙ АРТИСТ УКРАЇНИ, ПРОФЕСОР ПЕДУНІВЕРСИТЕТУ В’ЯЧЕСЛАВ ХІМ’ЯК. КОЗАЦЬКІ ДУМИ ТА УКРАЇНСЬКІ НАРОДНІ ПІСНІ ВИСПІВУВАЛИ ЗАСЛУЖЕНИЙ АРТИСТ УКРАЇНИ БАНДУРИСТ ДМИТРО ГУБ’ЯК ТА АНСАМБЛЬ БАНДУРИСТОК — СТУДЕНТОК ФАКУЛЬТЕТУ МИСТЕЦТВ НАЦІОНАЛЬНОГО ПЕДУНІВЕРСИТЕТУ ІМ. В. ГНАТЮКА.
Загалом то була гарна програма, що подарувала шанувальникам поезії Кобзаря багато світлих емоцій, щедру поживу для роздумів та гордість, що ми маємо такого потужного поета, справжнього пророка, що на віки прославив Україну. Вражало і те, як читав, здавалось би, знайомі й водночас незнайомі Тарасові рядки В’ячеслав Хім’як. Невмируще Шевченкове слово в його устах звучало і як молитва, і як набат, і як благання батька до дітей «свою Україну любити». Дуже влучно охарактеризував акторську майстерність популяризатора поезії Кобзаря тернопільський поет Богдан Мельничук:
«Устами Актора крізь роки
Нам мовить Поет, не кріпак.
Обидва — в польоті високім.
…Шевченка читає Хім’як».
А ось що сказала заслужена артистка України Марія Гонта після цьогорічної програми: «Я сиділа дуже близько, тож бачила, як час від часу очі актора сповнювались сліз. А ще відчувала його відкриту душу, що пропускала крізь себе зболене Тарасове слово. Вражало, як плавно переходив В’ячеслав Хім’як від шепоту до крику, до благання. Не знаю, чи є в Україні інший актор, який би, як він, так відчував Шевченка, умів передати глибинний зміст поетового слова. Днями слухала на каналі «Культура», як читав поезію Кобзаря один із знаних львівських акторів. Він явно програвав Хім’яку. Впадало у вічі його самолюбування, награність жестів. У В’ячеслава Антоновича цього й близько не було. Лише до болю, до іскор, до волання оголений нерв Шевченкового слова. Шкода, що такий талант не відзначений Національною премією імені Тараса Шевченка».
На неї, до речі, у 2007 році висували моновиставу В. Хім’яка за творами Т. Шевченка «Душі почину і краю немає». Жоден із членів тодішнього комітету з присудження Шевченківської премії не приїхав у Тернопіль послухати цю програму та його виконавця. Хоч це висунення підтримав письменницький загал України, що зібрався у Тернополі на міжнародне Шевченківське свято «В сім’ї вольній, новій», за нього ратував Дмитро Павличко… Але не судилося.
Та не за нагороди читає Шевченка В’ячеслав Хім’як, а з любові до його слова, яке несе в серці крізь десятиліття. За оту сльозу, що зблисне в очах його вдячних слухачів. За їхнє прагнення після виступу актора взяти в руки «Кобзаря». Актуальність Тарасового слова нині разюча. Поема «Кавказ» один в один перегукується із тим, що робить нині російський агресор на сході України. То ж у актора є мрія. «Я не знаю іншого народу, який би мав такого поета, а з іншого боку, нема такого поета, який був би таким актуальним, як Шевченко, — сказав після завершення програми В’ячеслав Хім’як. — Але я дуже хотів би, щоб усе написане Шевченком було лише даниною тому часові, в якому воно писалось, і не перегукувалось так із сьогоденням. Водночас дуже хочу, щоб Шевченко ще довго нас об’єднував, гуртував українців».
Того вечора на В’ячеслава Антоновича, окрім оплесків та квітів, чекали сюрпризи. Театр подарував актору розкішне видання «Кобзаря», а тернопільська художниця Наталя Басараб презентувала ляльку, в якій зобразила В’ячеслава Антоновича у ролі Тев’є-молочника. Чому саме його? «Я бачила у цій ролі, крім Хім’яка, ще Ступку та Ульянова, — каже художниця. — Талановито зіграв її Богдан Сильвестрович, але він творив національний типаж, його особливості, притаманні риси. Тев’є у трактуванні Михайла Ульянова — страждалець, глибоко нещасна людина. А у Хім’яка він доброзичливий, інтелігентний, а тому для мене — найкращий». Що ж, талант у В’ячеслава Антоновича справді багатогранний і він щедро дарує його людям.
Галина САДОВСЬКА.
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте