Вільне життя

ВИСОКЕ ПОКЛИКАННЯ — ЗАХИЩАТИ УКРАЇНУ

Наймолодшим торішнім лауреатом престижного в краї конкурсу «Людина року» став Іван Михайлецький. Йому лише 26 років, а він уже майор, військовий комісар Заліщицького райвійськкомату, кавалер ордена Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Підлеглі звертаються до нього не інакше як Іван Ігорович. Підтягнутим, небагатослівним, надзвичайно скромним, проте з дивовижною витримкою — таким побачили його учасники урочистого дійства із вшанування людей року-2016 у Старому замку Тернополя. Та коли давав інтерв’ю і мої запитання зачіпали якісь приємні для нього спогади, обличчя молодого майора світліло, на устах з’являлась усмішка. І я зрозуміла: суворим його зробила війна, ті випробування, що випали на його юначу долю та ще, може, високі посади, які довелось обіймати після повернення (називаймо речі своїми іменами) з фронту. Недарма ж генерал-майор Сергій Корнійчук, якому випало представляти, за його ж словами, «таку молоду і таку героїчну людину», зазначав: «Інколи люди ціле життя проживуть, а не спізнають того, що пережив цей 26-річний чоловік».

Нинішній Заліщицький військовий комісар родом із Бучача. Батьки його — прості люди: тато водій, мама — ветеринарний лікар. Закінчив у рідному місті школу-ліцей №2 і вступив до Бучацького коледжу ветеринарної медицини. Мабуть, хотів догодити мамі. Але через рік навчання зрозумів, що це не його. Тож залишає коледж і вступає до Львівської академії сухопутних військ на факультет управління діями аеромобільних підрозділів. Чотири роки і чотири місяці навчання минули швидко, військову науку опановував залюбки і багато чого навчився в стінах академії. Відтак служив у 80-й окремій аеромобільній бригаді Львова на посаді командира взводу. Основне своє завдання, як каже нині, вбачав у тому, щоб виконати поставлене завдання і зберегти життя солдатів.

А потім в Україну прийшла війна, і 14 квітня 2014 року капітан Михайлецький з підрозділом приймає свій перший бій у Слов’янську. Днем раніше вони штурмували блокпости на підступах до міста. То був період, коли наші військові почали звільняти територію Донбасу від чужинців. Слов’янськ був першим його визволеним містом. Із квітня по вересень його штурмовий підрозділ на передовій бере участь у звільненні низки населених пунктів. Потім на його долю випало обороняти Луганський аеропорт довгих 147 днів. Я запитувала майора Махайлецького, чому про захисників Донецького аеропорту знають усі, а про тих, хто обороняв Луганський, інформації обмаль? Наразі готується книжка про його оборонців, то ініціатори цього задуму просять відгукнутися усіх, хто захищав цей аеропорт. «Ми весь час були в тилу противника, — пояснює Іван Ігорович. — До нас не потрапила жодна цивільна людина і жоден журналіст. Тож не було кому і розповісти». Про свою участь в обороні летовища розповідає скупо: був там з першого дня і до останнього, залишили аеропорт, коли надійшов наказ відійти.

Детальніше про героїчну оборону аеропорту розповів генерал-майор Сергій Корнійчук. Коли зайшли чотири батальйони російських солдатів та багато сепаратистів, щоб вибити з летовища наших військових, то отримали гідну відсіч. Після другого невдалого штурму командир одного з російських батальйонів дав команду відступити, щоб зберегти життя своїх підлеглих (його потім судив за це військовий трибунал). Усі наступні штурми українські військові теж відбили. І тоді росіяни закидали оборонців новітніми мінами страшної дії. Вони, скажімо, пробивали п’ятиповерховий будинок до основи, там вибухали і весь будинок розсипався. Вижити людям під такою пекельною руйнівною силою було неможливо, і українське командування дало наказ своїм військовим покинути аеропорт.

Івана Михайлецького поранило уже при штурмі самого Луганська. Вони утримували висоту між Хрящуватим і Новосвітлівкою. Першу допомогу надали побратими, і він ще кілька днів перебував у підрозділі, бо не було змоги вивезти поранених. Коли ж нарешті вивезли, то в госпіталі лікарі довго витягували численні осколки з його тіла. Вердикт медиків був категоричним: непридатний до служби в аеромобільних військах. Тоді й запропонували молодому офіцерові попрацювати у військкоматі: спершу заступником військового комісара в рідному Бучачі, а тепер ось уже дев’ять місяців він військовий комісар Заліщицького району. Обласний військком, полковник Олександр Скубрій, який теж прийшов привітати майора Михайлецького з відзнакою громадськості краю, зазначив, що він добре справляється зі своєю роботою, має якийсь особливий підхід до призовників. Я запитувала, в чому особливість його підходу. «Напевно, в тому, що я пройшов війну», — каже Іван Ігорович.

— Нині усе частіше можна почути: за що наші діти стоять на Донбасі, за владу продажну?

— Та не за владу ми стояли, — не задумуючись відповів молодий офіцер, — а за мир і спокій в Україні. Хіба це не зрозуміло?

А ще він каже, що бувають моменти, коли хочеться все кинути і повернутись до своїх хлопців на передову. Вочевидь, там більше правди, совісті та честі, ніж у нашому мирному житті, адже люди, котрі пройшли війну, до цього дуже чутливі. Утім, думаю, Іван Михайлецький ще затримається, як мовиться, «на гражданці»: вони з дружиною Іриною очікують первістка. Хочеться щиро побажати молодому офіцерові не тільки дорости до генерала, а й на все життя зберегти оту чистоту душі, яка так вразила усіх нас.

Галина САДОВСЬКА.

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься.

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини