Вільне життя

ЗНОВУ ВЕСНА І РОЗКВІТЛА МІМОЗА

Перший Всеукраїнський фестиваль «КіноХвиля», що проходив у Тернополі минулої осені, продовжився у низці кінопроектів, спрямованих на популяризацію українського кіно, а також на те, аби українці виробляли потребу і смак дивитися вітчизняний кінопродукт. Тим більше, що він уже заявляє про себе багатьма цілком пристойними стрічками. Так, зокрема, виникла ідея щосереди демонструвати українські фільми за участі їхніх творців. Лише за останні тижні в рамках цього проекту ми побачили і «Живу», і «Івана Силу», і зворушливу короткометражку «Старий і мімоза». Короткий кіноролик останньої уже з рік є в Інтернеті, й багато хто його бачив. А на «КіноСереді» нам показали режисерську версію стрічки, що тривала 26 хвилин.

Отже, була середа, 8 березня. Чи то ще свято, чи вже не свято — кожен сам вирішує для себе. Але зал кінопалацу був того вечора повним. Коли демонструвався фільм, така тиша стояла, наче він був порожній, а закінчився фільм — вибухнули оплески. У багатьох глядачів були зволожені очі й такі добрі, світлі обличчя, ніби вони щойно причастилися. І тим причастям стала дивовижна доброта, яка з екрану щедро передалась у зал і заполонила людські душі.

У фільму — простий сюжет. У старого чоловіка дуже хвора дружина. А на календарі — 8 березня. Він хоче її хоч якось розрадити. Витягує зі шкатулки останніх 15 гривень і йде на квітковий ряд, що біля «зеленої» церкви (дія відбувається в Тернополі). Захотів купити гілочку мімози, але продавчиня просить за неї 20 гривень, та ще й гримає на старого, коли той благає знайти маленьку гілочку за 15 гривень, бо більше у нього немає. Та спересердя тицяє йому щонайменшу, розчахнуту, і старий пригортає її до грудей, як скарб якийсь. Але проходить повз молодий чоловік, соромить продавчиню за грубість і викуповує увесь жмут мімози та передає старому з побажаннями, щоб дружина його швидше одужувала. Коли ж він приходить додому і кладе на ліжко своїй половині оберемок квітів, сліз не стримують ні актриса на екрані, ні глядачі в залі…

Короткометражку зняв молодий режисер Андрій Мрига (він же автор сценарію), тернополянин, котрий закінчив театральне відділення Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка (курс народного артиста України В’ячеслава Хім’яка), а тепер навчається на режисерському факультеті в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого. Це його дебютна робота, але таке враження, що знімав її уже зрілий майстер. Андрія на перегляді не було, тож промовляв він до земляків через відеозвернення, бажав їм приємного перегляду.

У фільмі гарні акторські роботи. Старого блискуче зіграв Михайло Безпалько. Мені важко пригадати його таку ж глибоко психологічну роль у театрі, як у цьому фільмі. Западають у душу човгання зношених черевиків по бруківці Валової, сутула від літ і бід спина і такі промовисті очі, що й без слів усе розкажуть про людину. Моментами в них такий трагізм, що аж серце холоне. Михайло Антонович розповідав, що спочатку він радив Андрієві запросити на цю роль іншого актора, є ж у нас заслужені, народні. Проте молодий режисер наполіг на своєму: у ролі Старого він бачить тільки його, Безпалька. І то був дуже вдалий вибір. Актор і в житті доброзичливий, щирий, радий допомогти ближньому. Тож у фільмі він не роль доброї людини зіграв, а душу свою людям відкрив. Тому й таким природним і правдивим вийшов його кіногерой.

Дружину Старого зіграла заслужена артистка України Віра Самчук. Увесь фільм ми бачимо її у ліжку зі спини і як здригаються її худенькі плечі від кашлю. І тільки наприкінці, як розвертається вона на дотик і запах мімози, відкривається її зболене обличчя. Квіти роблять диво: очі її світліють, на лиці з’являється усмішка, а тремтлива рука тягнеться до пухнастої, жовтої, як курчатко, гілочки. Як мало, виявляється, треба для щастя: трошки уваги, тепла рідної людини і букетика квітів з її рук.

Доброго молодого чоловіка, що подарував цій літній парі свято в її сірих буднях, переконливо відтворив у фільмі Євген Лацік, теж актор нашого драмтеатру. Його герой молодий і перспективний, у нього все є: щаслива сім’я, достаток. І тих 500 гривень, які він так легко віддав за букет мімози для старого, були в нього явно не останні. Але цей добрий вчинок щось і в ньому змінив, він ніби по-іншому подивився і на себе, і на світ довкруг. Своїй дружині він приносить великий букет троянд. І це вже не просто данина святу, це порух душі, котра відчула щастя творити добро людям.

У короткометражці зайняті також Ірина Складан, Маргарита Василишин, Юлія Небесна та інші. Перша зіграла оту непривітну продавчиню квітів. Як розповідала актриса після фільму, під час зйомок цієї сцени інші квіткарки, котрі не бачили камери і не знали, що це знімають фільм, готові були її побити за те, що так грубо повелася зі старшою людиною. До речі, саме Ірина Складан знайшла в одній з газет маленьке оповідання про старого й мімозу та принесла його до студентів, яким викладає сценічну мову, щоб вони читали його на заняттях. Андрієві Мризі воно так сподобалося, що вирішив зробити за ним фільм. І в нього це вийшло!

Після кінопоказу актори вийшли на сцену й розповідали глядачам про роботу над стрічкою. Зал зааплодував, коли Михайло Безпалько подарував Вірі Самчук, як і у фільмі, пухнасту гілочку мімози. Батько режисера Петро Мрига, що працює актором у театрі актора й ляльки, і який, по суті, був директором цього фільму, запитав у глядачів, чи має право ця короткометражка на існування? Зал дружно зааплодував. Бо фільм не про 8 березня, хоч з ним і пов’язаний, а про чудодійну силу добра, людяності, що здатні змінювати нас і світ довкола. Дякуючи акторам за їхню роботу, одна з глядачок сказала: «Ви цим фільмом запалили іскорку добра і чистоти насамперед у молодих людей. Думаю, багато з них тепер не проходитимуть байдуже повз тих, що в біді».

Саме за це і варто насамперед подякувати творцям стрічки. А молодому режисерові Андрієві Мризі, талановитому учневі талановитого вчителя В’ячеслава Хім’яка, побажати ще багато творчих злетів. Хай успішний кінодебют не заколисує його, а спонукає до подальшої серйозної праці й нових творчих пошуків.

Галина САДОВСЬКА.

На фото: кадр із фільму.

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься.

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини