Вільне життя

ТЕРНИСТИЙ ШЛЯХ НА ГОЛГОФУ

Ці дні святої Чотиридесятниці, або Великого посту, знову і знову перегортають перед нами трагічні сторінки людської історії, яким понад дві тисячі років. Первосвященики і всілякі юдейські начальники засудили на смерть Ісуса Христа, бо Він буцімто розбещує народ, поширюючи свою віру, і говорить про якесь своє царство. Але вирок свій вони не могли виконати без згоди римського намісника, яким у ту пору був Понтій Пилат. Тому і привели Його до прокуратора, щоб він затвердив їхній присуд. Пилат довго допитував звинувачуваного і нічого злочинного в його діях проти римського кесаря не знайшов. «Царство Моє не від цього світу», — сказав йому Ісус. Пилат, дізнавшись що Той з Галілеї, відіслав Його до тамтешнього царя Ірода, нехай, мовляв, розбирається зі своїми підлеглими сам. Цар уже показав свою жорстокість, відсікши голову Іоанну Хрестителю. Однак Ірод теж не побачив тут злочину, який би вартував смерті, і відіслав Христа знову до Пилата.

У юдеїв був звичай: напередодні свята Пасхи одного із засуджених, на кого вкажуть люди, звільняли від кари. Римський прокуратор радо вхопився за цю можливість не брати гріх на душу. І виставив на суд народові: кого звільнити — Ісуса чи розбійника Вараву? Думав, вибір упаде на невинного. А люд, не відаючи, що сам творить, тикав пальцями на праведника: «Розіпни, розіпни Його!» Побитий і скривджений, у багряниці — червоній одежі без рукавів — з терновим вінцем на чолі, Засуджений на розп’яття потрапив до рук жорстоких воїнів. Ті, познущавшись із Нього, знову одягли Спасителя в Його одежу і поклали на Його рамена хрест, на якому мало статися розп’яття. Ісус мусив сам нести його до єрусалимської Судної брами, а відтак на гору, що називалася Голгофою.

t62

Змучений тортурами і спрагою Христос ледь тягнув ті збиті навхрест колоди. А коли став підніматись на те лобне місце, зовсім занеміг і все падав, не маючи сил підвестись. У цей час якийсь Симон Кірінеянин повертався після роботи з поля і прилучився, щоб розділити Тягар Приреченого на страту. Неймовірні муки роздирали Розп’ятого. Навіть безжалісні, жорстокі воїни співчували Покараному, тому і піднесли до Його губ гірке питво, яке мало б хоч трохи вгамувати страждання. Та Ісус не прийняв його, бо взяв на себе людські гріхи і мусив терпіти все до кінця. І поки Спаситель вмирав на хресті, сонячний диск закрила чорна пелена, і настали сутінки. Небесне знамення повергло в жах усіх, а надто тих, хто вимагав смерті Невинного. На три години до
останнього подиху Ісуса Ієрусалим поглинула напівтемрява. Це сонячне затемнення описали історики — римський астроном Флегонт, а також Фалл і Юній Африкан.

Шлях на Голгофу. Пам’ять про нього щовесни приводить тисячі вірян до храму Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці, що в Тернополі. Минулої неділі тут зібралося особливо багато людей. Кожен хотів збагнути Христові страждання і нехай не безпосередньо, та хоч уявно підставити своє плече під той важкий хрест. Стація за стацією з молитвами його почергово несли і священнослужителі, і представники влади, і жінки загиблих на східному порубіжжі воїнів, і волонтери, і громадські активісти. Живий людський потік рухався замкненим колом вулицями Кардинала Йосифа Сліпого, Руською, бульваром Шевченка, вулицями Грушевського і Листопадовою до майдану Волі.

t63

У кожного свій нелегкий хрест, який треба гідно пронести через усе життя. У когось він легший, комусь із ним важче. Але всі ми прийшли в цей світ, щоб боротися і перемагати, щоб, пройшовши страждання, гостріше відчути щастя. Може, згадавши Христові муки, ми тісніше згуртуємося, щоб подолати не лише зовнішнього, а й внутрішнього ворога. А він багатоликий: це облудність слів і фарисейство, жадоба влади і збагачення, зрада того, чому присягав, і ще багато гріховних діянь. На Театральному майдані від процесії відділилася трійка дівчаток в українському строї: вони понесли вінок ще до одного хреста, встановленого перед фасадом театру на східцях при почесному караулі юних скаутів. Це символ пам’яті про тих, хто поліг у складі Небесної Сотні й хто віддав своє життя, захищаючи Вітчизну. А людський прибій усе хлюпав хвилею по вулицях міста. Уже аванград із хрестом крокував Листопадовою, а з Руської на бульвар Шевченка виходили все нові десятки і сотні. Мабуть, зневіра у владі, яка чверть віку визначала наш поступ на шляху незалежності, стала надто великою. Єдине, що непохитним залишилося в людей — це віра в Спасителя.

Фоторепортаж В. БУРМИ.

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься.

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини