Вільне життя

ВОНА МАЛЮЄ ГОЛОС ПІСНІ

КРАСА ЦІЄЇ ЖІНКИ — З ВЕЛИКИМИ КАРИМИ ОЧИМА, ЧОРНИМ ХВИЛЯСТИМ ВОЛОССЯМ, ЯКЕ ОБРАМЛЯЄ ОБЛИЧЧЯ, НЕ ТІЛЬКИ ЗОВНІ. НАЙБІЛЬША ЇЇ КРАСА, МЕНІ ЗДАЄТЬСЯ, В ДУШІ… ХОТІЛОСЯ Б, ЩОБ ВИ ПОДИВИЛИСЬ І НА ПИСАНКИ ТА ШКРЯБАНКИ, ЯКІ ПАНІ ІРИНА ПАСТУШЕНКО-ВАХ ВИГОТОВЛЯЄ НА КУРЯЧИХ І ГУСЯЧИХ ЯЙЦЯХ. ТОЧНІШЕ, НА ШКАРАЛУПАХ ІЗ НИХ. ЩОБ НА ВЕЛИКДЕНЬ ПОТІШИТИ ЛЮДЕЙ НОВИМИ ВИТВОРАМИ СВОЇХ РУК І ФАНТАЗІЇ. І САМЕ ТОМУ, ЩО ВОНА ДАРУЄ ПИСАНКИ РОДИЧАМ, ДРУЗЯМ, ПРОСТО ЗНАЙОМИМ, МЕНІ ХОЧЕТЬСЯ І ЇЙ ЗРОБИТИ ВЕЛИКОДНІЙ ДАРУНОК ЦІЄЮ ПУБЛІКАЦІЄЮ. А ЩО БУДЕ ЧИТАТИ НАШУ ГАЗЕТУ, ЗНАЮ НАПЕВНО, — З МАЛИХ ЛІТ З НЕЮ ДРУЖИТЬ, ЯК МОВИТЬСЯ. ТОЖ І ЦЬОГОРІЧ, ЯК ЗАВШЕ, ПРИЇДЕ ІРИНА НА СВЯТА ДО ЦЬОЦІ ОЛІ КОЛОДІЙ.

— Ще перед Великоднем, щоб піти до Плащаниці, — не приховує та радості при згадці про племінницю.

t07Не натішаться одна одною, не наговоряться, хоч Ірина нерідко буває у Козовій — як випаде хвилька вільного часу, то вирушає в гості до цьоці. Та чи в гості? Швидше, до рідного дому — тут вона народилася, тут зростала.

— Ми з мамою бавили її до п’яти років, — згадує пані Ольга. — Сестра моя Зеня з Аркадієм Пастушенком одружилися, коли вчилися на другому курсі Львівського університету. А незабаром і дитинка в них знайшлася.

Тут, на вулиці Веселій, яку по-давньому козівчани називають Потічком, — корені прадавнього роду Колодіїв. Патріоти, порядні люди. Серед таких і зростала Іринка. А береги Коропця п’ять років давали прихисток і живили уяву допитливої дівчинки. То із заплав ріки її дитинства осіли на писанках дикі гуси і жар-птиці, вкрапелинився цвіт мати-й-мачухи та ягід калини, розквітли соняхи й звились лінії гілок плакучої верби…

А ще Ірина Аркадіївна — чудова ткаля. Тепер навчає ткацтву дітей у Львівській гімназії. Раніше цим рукоділлям на життя заробляла. І не тільки собі — тяжко хворій матері і молодшому братові. Так склалася доля, що вона, ще сама неповнолітня, мусила бути старшою в сім’ї — доглядати недужу, давати раду всім. Бо коли до батька прийшла письменницька слава, він пішов із сім’ї. А як дівчина закінчила школу, добрі люди допомогли знайти їй надомну роботу, тож на верстаті ткала гуцульські ліжники, килими, хідники…

Пішла у засвіти мама. Став на ноги брат. А вони — цьоця і племінниця — на Різдво, на Великдень, на храмовий празник завжди тут, у родинному будинку. На вулиці Веселій. І на душі їм весело — від спогадів з минулого, від зустрічей з родиною, друзями, яких у пані Ірини особливо багато серед козівчан. Я теж не раз зустрічалася з нею. Просто віталися. А якось вона не втрималась — і заговорила. Про те, що пережила, що відчуває. Відтоді ми стали приятельками. Одного разу вона принесла в подарунок писанки. О, про них писанкарка безперервно розповідала б. Я ж почепила їх на шнурочку з червоної і чорної заполочі, з такими ж кутасиками — на вишитому рушнику, щоб самій милуватись і гостям радість дарувати від споглядання.

А ще маю її дві книжки «Намалюю голос пісні» і «Писанки Ірини Вах».

Улітку, як настануть канікули і пані Ірина надовше затримається в Козовій (два роки вона була в Римі й отримала від Папи Римського благословення), маю намір познайомити свою львів’янку, яка в душі не менше почувається козівчанкою, з бережанськими писанкарками. Їм теж уміння не позичати, однак, може, схочуть поділитися секретами і щось корисного взяти у мисткині, яка брала участь у виставках в Україні і за кордоном. І сподіваюся, що одного свята великодні кошики біля церкви у місті над Золотою Липою прикрасять писанки з нетрадиційними узорами. І в котрійсь я впізнаю почерк Ірини Пастушенко-Вах.

Ярослава ПАРХОМЧУК-ШТОКАЛО.

Фото з архіву Ірини Пастушенко-Вах

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься.

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини