Марія Артюніна тепер на пенсії. В 2010 р. її звільнили з посади викладача кафедри іноземних мов Тернопільського національного економічного університету у зв’язку із закінченням строку трудового договору. Пропрацювала вона там 15 років.
Разом із сином проживає в сімейному гуртожитку №2, що на правах оперативного управління належить ТНЕУ і розташований на вул. Львівській, 7 у Тернополі. Туди вони були вселені ще 1995 р. Їхнє помешкання складається з двох кімнат загальною площею 35 кв. м і перебуває у відособленому користуванні цієї сім’ї.
У 2010 р. їх намагалися через суд виселити з гуртожитку без надання іншого житла. Однак безуспішно. Тоді керівництво ТНЕУ вдалося до відвертого виживання небажаних мешканців. Знаючи, що такі сім’ї надовго осіли в гуртожитку не від хорошого життя, установили для них непідйомну плату за житлово-комунальні послуги. Люди стали шукати захисту в судах.
Позовні вимоги
Тернопільський міськрайонний суд у лютому 2015 р. почав розглядати цивільну справу за позовом Марії Артюніної та її сина до ТНЕУ про:
— визнання за позивачами права на внесення плати за їхнє проживання в гуртожитку згідно з тарифами, установленими для будинків державного і громадського житлового фонду;
— зобов’язання ТНЕУ укласти з позивачами договір про надання житлово-комунальних послуг;
— стягнення з ТНЕУ збитків — 19 тис. 138 грн, тобто переплату за проживання позивачів у гуртожитку з вересня 2011 р. по лютий 2015 р.;
— стягнення з ТНЕУ на користь кожного з позивачів по 10 тис. грн моральної шкоди.
Обгрунтування позову
Позивачі з вересня 2010 р. по серпень 2012 р. щомісячно платили за своє помешкання 700 грн. Потім ця сума зросла до 825 грн. Таку оплату в них вимагали без урахування умов проживання, незалежно від переліку наданих послуг, пори року. Не мали вони права на отримання житлової субсидії. Згідно з тарифами, установленими Тернопільською міськрадою, позивачі щомісячно платили би значно менше.
Громадяни, які проживають у приміщеннях, що перебувають в їхньому відособленому користуванні, повинні вносити плату за користування жилою площею і за комунальні послуги по ставках квартирної плати (тарифах), установлених для будинків державного та громадського житлового фонду (пункт 38 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Радміну УРСР у 1986 р. і чинного на час спірних правовідносин).
Органи місцевого самоврядування незалежно від виду жилої площі у гуртожитку повинні встановлювати плату за проживання в гуртожитку та за участь в утриманні місць загального користування і прибудинкової території (стаття 18 Закону «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»).
Відносини в житлово-комунальній сфері повинні здійснюватися лише на договірних засадах. Споживач має право одержувати житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про їх надання, а також необхідну інформацію про перелік цих послуг, їх вартість, структуру ціни/тарифу і т.п. (статті 19, 20 Закону «Про житлово-комунальні послуги»).
Національний економічний університет не пропонував позивачам укласти договір про надання таких послуг. У лютому 2014 р. мешканці гуртожитку №2 подали ректорові ТНЕУ спільну письмову заяву, в якій просили роз’яснити, чому з них вимагають завищену плату за помешкання. Отримали відписку без посилання на конкретні положення правових актів та на будь-які розрахунки.
На підтвердження своїх доводів позивачі надали суду порівняльну таблицю нарахування плати за житлово-комунальні послуги в їхньому гуртожитку і згідно з тарифами, установленими міськрадою.
Рішення суду першої інстанції
25 квітня 2016 р. Тернопільський міськрайсуд (суддя В. Л. Дзюбич) відмовив у задоволенні цього позову. Дійшов висновку, що спірний гуртожиток отримав статус студентського на підставі рішення Господарського суду Тернопільської області від 26 березня 2012 р. Конкретний розмір плати за проживання в цьому гуртожитку встановлюється ректором ТНЕУ, розраховується відповідно до законодавства і залежно від рівня комфортності житла. Це передбачено пунктом 5.2 Положення про студентський гуртожиток ТНЕУ. Позивачі не мають права вимагати внесення ними плати за проживання в студентському гуртожитку за тарифами, установленими для будинків державного та громадського житлового фонду.
Апеляційна скарга
Марія Артюніна та її син просили скасувати наведене рішення суду і задовольнити їхній позов. Вказали, що, відповідно до статті 127 Житлового кодексу, жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної, міської ради народних депутатів. Гуртожитки поділяються на два види: для проживання одиноких громадян і для проживання сімей. Рішенням виконкому Тернопільської міськради від 11 липня 1995 р. № 642 спірний гуртожиток призначений для проживання сімей студентів і викладачів. З того часу його статус не змінювався, що підтверджено листом заступника міського голови.
Висновок, що гуртожиток студентський — це напівправда. За цільовим призначенням він належить до сімейних, а вже потім може бути студентським, багатоповерховим і т.п.
Згадане рішення господарського суду не стосувалося зміни статусу гуртожитку із сімейного на студентський. Там йшлося про визнання права власності на нерухоме майно.
Під час розгляду цієї справи ТНЕУ на вимогу суду надав калькуляції витрат за проживання в гуртожитку. Ці документи містять чимало неправдивих відомостей. Наприклад, про плату за вивезення сміття з гуртожитку №2. Це шість контейнерів на тиждень або 24 на місяць. Однак біля спірного гуртожитку ніколи не було сміттєвих контейнерів. Калькуляції передбачають внесення плати: за капітальні видатки, хоч, згідно з чинним законодавством, за це має платити ТНЕУ; за щорічний поточний ремонт — на сотні тисяч гривень, хоч там у 2011—2015 рр. узагалі не було ремонту; за меблі та сантехніку, хоч їх купують за власні кошти мешканці гуртожитку. В калькуляціях проігноровані тарифи на оплату житлово-комунальних послуг, що встановлені для тернопільців. Позивачі не повинні вносити завищену плату за послуги, яких не просили і не отримували.
Ухвали апеляційного та касаційного судів
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області (головуючий З. Є. Ткач) своєю ухвалою від 17 червня 2016 р. відхилила апеляційну скаргу, фактично проігнорувала доводи апелянтів і майже дослівно підтвердила висновки, викладені в рішенні суду першої інстанції. Ось деякі перли, що свідчать про якість цього документа.
Апеляційні судді вважають, що нежитлова будівля на вул. Львівській, 7 у Тернополі є студентським гуртожитком №2 ТНЕУ і це зафіксовано у Держреєстрі речових прав на нерухоме майно. Але, згідно із статтею 127 Житлового кодексу, нежитлова будівля не може бути гуртожитком. Це відомо на рівні здорового глузду. Крім того, в ухвалі навіть адреса позивачів вказана неправильно. Йдеться про номер кімнати (блоку), яка є предметом спору і де вони проживають.
Марія Артюніна та її син потім скаржилися до касаційного суду, але наприкінці червня 2017 р. отримали відмову. Касаційні судді дійшли висновку, що під час розгляду цієї справи закон не був порушений. А вирішувати питання про достовірність деяких доказів — це компетенція суддів нижчого рівня. Іншими словами, там фактично не перевіряли доводів позивачів про внесення ними завищеної плати за житлово-комунальні послуги, яких вони не отримували.
Замість епілогу
Позивачі так і не дочекалися відповіді на питання: якщо рішенням виконкому Тернопільської міськради спірний гуртожиток визнаний сімейним і, відповідно до закону та постанови уряду, мешканці таких гуртожитків мають право вносити плату за користування своїм помешканням по ставках квартирної плати (тарифах), установлених місцевою владою для будинків державного та громадського житлового фонду, то чому ректор ТНЕУ своїм наказом установив для них іншу (завищену) плату?
Відповідь на це питання цікавить багатьох. У згаданому гуртожитку проживає понад 20 сімей колишніх працівників ТНЕУ. Вони не мають іншого житла й великих статків, а розмір плати за житлово-комунальні послуги невпинно зростає. Тепер Марія Артюніна щомісяця платить за своє помешкання 1815 гривень. До речі, плата за проживання в аналогічному сімейному гуртожитку №1 Тернопільського національного педуніверситету здійснюється за тарифами, установленими для будинків державного та громадського житлового фонду.
І насамкінець. Автор статті представляв інтереси Марії Артюніної та її сина у судових справах про їх виселення з гуртожитку та про встановлення справедливої плати за проживання там.
Орест ЗВАРИЧ.
Фото з вільних джерел