«Мітла»
(журнал гумору і сатири, Буенос-Айрес, Аргентина, 1948-1976 рр.)
Замітаючи «Мітлою»
Українська преса на еміграції переживає тепер наїзд «друкарських чортиків», чи просто чортяк. Вони бушують в заголовках статей, на перших сторінках, перекручують слова, міняють назви країн і баламутять читачів. Реєстр таких «чортяк» дуже довгий. Тільки в одному нашому щоденнику, замість «соті роковини» подано: «сотенні роковини» (може бути сотенний писар чи кухар, але не роковини!) Замість Тернопіль замінено на Тарнопіль, і то аж чотири рази в одній статті на першій сторінці. У звітах зі зборів, з’їздів чи конгресів часто перемінюють прізвища чи імена, але потім не справляють тих «чортиків», що викликують в декого злу кров. Дещо винні тут і мовні редактори, коректори та складачі, що добре не роблять коректи. Але… хто на тому терпить? Нація! — як любив говорити один наш патріот «во врем’я оно» у Львові.
Друкарські чортики не тільки люблять газети, але й книжки. В деяких книжках то така кількість тих «чортиків», що прямо справжнє пекло… І щоб справити їх, хоч друкуй другий том (або й два!)
***
Якось запитали Марка Твейна про те, коли то він дістав свій перший гонорар.
— Будучи в початковій школі, — почав гуморист, — до нас стосували кару різки. Кожному ученикові, хто, наприклад, розбив шибу, розілляв на лавку чорнило чи пошкодив таблицю, давали до вибору: або десять різок, або п’ять долярів кари.
Трапилось і мені попасти в ряди збиточників. Коли я признався про це вдома, батько вирішив, що для мене недопустима кара різки. Витягнув отже з мошонки (гаманця — Ред.) п’ять долярів і дав мені.
Це й був мій перший гонорар.
***
На концерті
Жінка штовхнула ліктем свого чоловіка й каже:
— Чоловіче, як так можна. Грають Шопена, а ти спиш.
Розбуджений чоловік відповів:
— Е, якби так грали покера, то я напевно не спав би.
***
Добра ворожка
— Дочка твого сусіда гейби хіромантка. Ворожила, що як одружиться, буде мати діти. Чи то справдилося?
— Частинно. Ще не одружилася, але вже має дитину.
(Далі буде)
Частина перша
Частина друга