Упродовж трьох днів (14—16 листопада) у Тернополі проходив перший Відкритий конкурс вокалістів та хорових колективів імені Соломії Крушельницької. Ініціатором його проведення став Благодійний фонд імені Соломії Крушельницької у партнерстві з Тернопільським державним музучилищем, що теж має ім’я цієї славетної української співачки, уродженки нашого краю. Власне, 55-річчю присвоєння навчальному закладу цього імені й присвячений новий музичний конкурс. А ще так збіглося, що 90 років тому, в такі ж осінні дні 1928 року, в обласній філармонії (тодішньому Міщанському братстві) Соломія Крушельницька дала великий концерт.
Відкриваючи конкурс, голова Благодійного фонду імені Соломії Крушельницької та директорка Тернопільського музичного училища Лариса Римар зазначила, що в конкурсі беруть участь майже півтисячі виконавців з усіх куточків України, а також із Польщі. Працює три склади журі, два з яких прослуховували вокалістів, а третє — хорові колективи. Одне з них очолила всесвітньо відома співачка, солістка Віденської опери, професорка Віденської консерваторії, народна артистка України Вікторія Лук’янець, яка спеціально прилетіла з Відня.
Благословили учасників конкурсу архієпископ Тернопільський УПЦ Київського патріархату Нестор та парох із рідного села Соломії Крушельницької, Білої, що під Тернополем, отець Григорій: він нині править у тому ж храмі, в якому служив батько співачки о. Амвросій Крушельницький.
— Я дуже радію і маю гордість, що наша тернопільська земля у вінок славетних імен, вихідців краю, вплела і таку чарівну квітку, як Соломія Крушельницька, — зазначив отець Григорій. — Її називали «королевою сцени», «соловейком Європи», «неперевершеною», «найдосконалішою», «неповторною»…
А ще сільський парох розповів зворушливу історію кохання славетної співачки. Його звали Володимиром, він був родом з Довжанки і готувався стати священиком. У них із Соломією йшло до весілля. Юнак її дуже любив, але й розумів, який великий талант у його коханої. Тому й запитав її: «Чи ти добре подумала, Соломіє, даючи згоду стати зі мною під вінець? Адже як дружина священика ти не зможеш виступати на сцені». І вона супроти волі матері, котра наполягала на заміжжі дочки, обрала сцену. Володимир став священиком, хоч так і не одружився, служив якийсь час у Відні українській діаспорі, потім переїхав до Львова. І з Соломією вони залишились друзями, писали листи одне одному. Свої він підписував: «Той, якому ти відмовила». Нині обоє поховані на Личаківському цвинтарі. І так сталося, що їхні могили майже поруч.
Такий романтичний своєрідний пролог конкурсу надав натхнення учасникам концерту. У його програмі звучали твори, які свого часу виконувала Соломія Крушельницька. Так, солістка обласної філармонії Наталія Присіч виконала відому пісню «Родимий краю», а віденська гостя Вікторія Лук’янець, яку часто називають посестрою Соломії за подібну долю та таку ж світову славу, заспівала арію Наталки з опери «Наталка Полтавка» М. Лисенка. Їм тернопільська публіка гаряче аплодувала, а заодно і Соломії, ім’ям якої освячувалось це дійство. Потужно звучала і кантата «Заповіт» Станіслава Людкевича у виконанні академічних колективів обласної філармонії — симфонічного оркестру та камерного хору. Зал слухав кантату стоячи, а потім вибухнув аплодисментами. Спеціальним гостем урочистого відкриття конкурсу стала народна хорова капела «Зоринка» імені Ізидора Доскоча.
Таким емоційним, як відкриття, було й закриття конкурсу та розкішний гала-концерт його переможців, що проходив у приміщенні академічного обласного драматичного театру імені Т. Шевченка. Щасливі лауреати і призери конкурсу радісно приймали заслужені нагороди, а члени усіх трьох журі отримали подяки. Молодіжна публіка дуже емоційно реагувала і на вручення відзнак, і на виступи учасників гала-концерту. Природно, що чи не найбільше аплодисментів випало Вікторії Лук’янець, яка цього разу виконувала доволі складну арію Норми з однойменної опери В. Белліні, а на біс — акапельно заспівала маловідому пісню з репертуару Соломії Крушельницької «Ой де ти підеш». Одна славетна співачка з портрета спостерігала, а друга у пісні виспівувала її та свою душу.
А ось що сказала примадонна Віденської опери про наш конкурс:
— Учасників було багато, і багато гідних серед них отримати премії і нагороди. Але, повірте мені, ми обрали саме тих людей, які з великою шаною і гідністю нестимуть звання лауреатів цього конкурсу. Мені дуже сподобалась наймолодша група. Я навіть казала членам журі: якщо цьому конкурсу дано жити, а я в це вірю, то щоб у наступних не було отих груп — молодші, старші. Хай усі разом виступають, адже діти тепер дорослішають рано, як і їхні голоси. Я б виокремила прекрасний бас, який отримав першу премію серед чоловічих голосів. Саме ця юна група залишиться в моєму серці. Та й усіх, хто отримав перші-другі премії, я не забуду, тому що вони прекрасні. Нам було дуже складно ділити між ними нагороди.
Вікторія Іванівна тепло відгукнулася і про наше місто, його людей:
— Із Тернополем мене пов’язує дуже багато. Моя мама, педагог, має тут давню подругу і колегу Софію Марківну (Корнієнко, доцент педуніверситету — Г. С.) Ми завжди до неї приїжджали. Навіть моє весільне вбрання шили у вашому місті. У ньому я не тільки йшла під вінець, а й виграла конкурс імені Моцарта в Австрії, у Відні. Десять років тому я виступала, зокрема й у Тернополі, на благодійних концертах, кошти від яких пішли на будівництво Патріаршого собору в Києві, що на лівому березі. Любомир Гузар благословляв його особисто. Це дуже для мене символічно, що храм стоїть.
І ось тепер мене в Тернополі прекрасно зустріли, поселили в готелі на березі озера і дуже, дуже добре приймали. А найголовніше: мене надзвичайно вразило, яким високим був рівень підготовки учасників конкурсу. Яка все-таки щедра наша земля на таланти: родить і родить…
Що ж, хай буде щасливою доля усіх учасників конкурсу, а в його переможців попереду буде ще багато нових перемог. Господь дає таланти, щоб їх плекати і примножувати. Дорога до високого успіху, як засвідчує доля і Соломії Крушельницької, і Вікторії Лук’янець, складна й терниста і здолає її лише той, хто знайде у собі сили й терпіння її пройти.
Галина САДОВСЬКА.
Фото Василя БАЛЮХА