Культурно-просвітницьке товариство «Вертеп» відзначило тридцятилітній ювілей з початку діяльності. З цієї нагоди його учасники провели круглий стіл, під час якого обговорили напрацювання і досягнення об’єднання.

Теперішній голова «Вертепу» Василь Когут пригадав, як зароджувалося товариство. А почалося все саме із бажання пана Василя та його друга Романа Олещука відтворити в Тернополі різдвяне дійство. Пошуки молодих ініціативних людей привели Василя Когута в Тернопільський педагогічний інститут (тепер національний педагогічний університет ім. В. Гнатюка). Хлопці та дівчата радо відгукнулися на пропозицію.

— Здається, ця молодь — останнє покоління, яке могло передати, зберегти звичаї і традиції їхніх батьків, бабусь, дідусів. Іще трохи часу — і обряди були би втрачені, — зазначив Василь Когут.

Він підмітив, що учасники майбутнього вертепу одразу зіткнулися з опором влади. Вона протидіяла задуму, бо йшлося про дійство з церковним елементом і масову акцію водночас. Але тернополян уже було не спинити. Розпочалася робота над сценарієм, репетиції, і другого січня 1989 року в актову залу педінституту завітав справжній вертеп. Глядачі споглядали різдвяну містерію зі сльозами на очах. А невдовзі студенти зважилися на ще сміливіший вчинок — показали історію народження Спасителя у самісінькому центрі міста.

Різдвяна драма згуртувала ініціативну молодь, об’єднала в спільних поглядах. Відтак 23 лютого в Тернополі народилося нове культурно-просвітницьке товариство «Вертеп». Його учасники впевнилися: треба робити все, аби відродити народну творчість, звичаї, святкові обряди. Українці мають знати наскільки сильна, мудра та багата їхня нація.

Відтак вертепівці організували похід через усе місто до пам’ятника Т. Г. Шевченку, приурочений до 175-ї річниці від дня народження поета. Згодом вчили охочих водити гаївки у гідропарку «Топільче» (ще діяла партійна заборона забавлятися біля храму), продемонстрували біля плеса ставу обряд святкування Івана Купала, зініціювали панахиду на могилі січових стрільців. Діяльність «Вертепу» ставала щораз активнішою, набирала нових обертів. З кожним роком до товариства приєднувалося все більше юнаків та дівчат.

Звісно, аби роздобути старовинні пісні, дізнатися про призабуті звичаї молоді, доводилося багато читати, розпитувати старших, збирати втрачені знання по крупинці. Задля порятунку народної спадщини вертепівці організовували фольклорно-етнографічні та експедиції пам’яті військових героїв. Видали чимало збірок фольклору. Окрім цього, із просвітницькою місією відвідували інші області України.

Як заявила членкиня товариства Оксана Самбара, основою діяльності «Вертепу» став рух уперед, до того, щоби побачити Україну незалежною. А ще учасники були переконані: вогонь українства мають донести до шкіл, запаливши любов’ю до Батьківщини, до рідної історії дитячі серця, тим паче більшість вертепівців здобувала професію вчителя.

— Пам’ятаю, як у тернопільській восьмій школі вертепівці відтворили обряд весілля. Учні охоче брали в ньому участь, старшокласникам це пасувало, — пригадала учасниця товариства Наталія Крупа.

А в червні 1990 року майбутні педагоги організували для дітей літній табір у селі Старі Кути на Івано-Франківщині. Він, переконана Оксана Самбара, став для хлопців та дівчат першоосновою осередку «Пласту». Учні тоді дізналися багато цікавого про минувшину України, її духовне багатство.

За тридцять років вертепівці стали знаними людьми в Україні та за її межами — завдяки професійним досягненням, громадській роботі, праці з підростаючим поколінням. Так, Ростислав Крамар викладає у Варшавському університеті, Ростислав Семків працює в Києво-Могилянській академії та очолює видавництво «Смолоскип», Іван Ясній створює вітчизняні фільми, серед його робіт — стрічки «Міф» про загиблого в АТО співака Василя Сліпака та «Добровольці Божої Чоти». Багатодітна мама Оксана Гребеняк опікується родинним гуртом «Великодні зернятка» та багато років керує хором у катедральному соборі Тернополя. Є у «Вертепі» і воїни, які борються з ворогом на сході, і волонтери, що підтримують захисників: Олександр Романцов, Юрій Заблоцький, отець-капелан Петро Бурак й інші. Вихідці із «Вертепу» заснували різноманітні колективи та осередки громадських організацій «Пласт», «Українська молодь — Христові», Спілка української молоді. Зрештою, перелічити здобутки вертепівців в одному матеріалі просто неможливо. Адже пишатися можна кожним учасником цього товариства. Серед них — викладачі, вчителі, науковці, митці, підприємці, громадсько-політичні діячі, які щодня змінюють на краще життя Батьківщини.

— «Вертеп» — явище суто тернопільське. Він чимось подібний до «Товариства Лева», але наша діяльність була набагато ширшою, колоритнішою, масштабнішою, — зауважив Василь Когут. —Хоча, може, найбільш активна фаза минула, об’єднання існує і досі. Ми працюємо далі, справу продовжують наші діти.

Справді, у товаристві «Вертеп» народилося чимало щасливих сімей. Молодята і до шлюбу йшли, слідуючи українським звичаям — із весільними піснями, короваєм, у народних строях. А їхні малюки зростали в патріотичному дусі. Ці діти, що змалку не цуралися рідного слова, пісні, вишиванки — ще одна гордість вертепівців. Саме тому родзинкою святкування ювілею став концерт «Ми — родом з «Вертепу», де серед творчих колективів та виконавців, на сцену вийшли вертепівці із доньками та синами.

Окрім цього, в рамках святкової програми відбулося спецпогашення марки та конверта, присвячених тридцятій річниці товариства.

Фото з архіву учасниці «Вертепу» Лесі Долішної