Минулих п’ятниці та суботи, 28—29 червня, на Тернопіллі з архіпастирським візитом перебував Предстоятель Православної церкви України Митрополит Київський і всієї України Епіфаній. У День Конституції він ознайомився з ходом будівництва кафедрального собору Святих Костянтина та Єлени, а також заклав наріжний камінь під майбутній Свято-Воскресенський храм, що буде споруджений на вулиці Академіка Сахарова.

Після відправи на місці будівництва ще одного православного храму в нашому місті владика Епіфаній зазначив: ще вранці він освячував бані для новозбудованого храму на Київщині. Потім, по приїзді в Тернопіль, інспектував спорудження кафедрального собору і ось тепер заклав перший камінь під храм, будівництво якого ще тільки планується. А всього за роки української незалежності збудовано майже чотири тисячі православних храмів. І це наша офіра Богу за Його ласки, які Він щедро посилає українському народові.

Предстоятеля Православної церкви України Блаженнійшого Епіфанія радо вітали священники та вірні ПЦУ. Вони висловлювали йому вдячність, підтримку, просили благословення — і мало хто покинув місце події без нього. А мені випала нагода ще й поставити Предстоятелю кілька запитань.

— Ваше Блаженство, минуло уже півроку з часу отримання Православною церквою України Томосу про автокефалію. Які відчуття у вас: що здобула наша церква за цей час?

— За півроку після Об’єднавчого собору вже багато змінилося. Ми утверджуємо нашу єдність, ми привертаємо до себе тих православних українців, які хочуть бути в єдиній помісній Українській православній церкві. Протягом цього часу вже більш ніж півтисячі парафій приєдналося до нашої церкви. Працюємо над тим, щоб всі бажаючі мали можливість долучитися до Православної церкви України. І ми не просто свідчимо на словах, що двері нашої церкви відчинені, а й робимо все задля того, щоб і молодь, яка тепер, на жаль, далека від церкви, більшою мірою вона в соцмережах й інтернет-просторі, також привертати до церкви, витягувати її з того складного стану, в якому вона перебуває. І тому наша церква дбає, щоб і сімейні цінності утверджувалися в нашому суспільстві. Ми проводили навіть спільну ходу на захист сімейних цінностей, на захист дітей, адже нині дуже багато дітей-сиріт. Наша церква тепер активно працює над соціальним служінням. Ми повинні бути близькими до всіх, хто потребує нашої уваги і любові. А таких довкола нас дуже багато. Це і люди похилого віку, і діти-сироти, і люди, які перебувають у складному духовному стані. Ми робимо все, щоб наша церква була справді церквою українського народу.

— Об’єдналося дві церкви і частина третьої. Чи відчуваєте ви вже, що побільшало єдності між єпископами, священниками, вірними, що вони горнуться одні до одних?

— Так, звичайно. Ми були різні, але тепер ми об’єдналися — і це видно в кожній області, особливо в західному регіоні, де був Київський патріархат, де була Автокефальна православна церква. І навіть у неділю у вас буде вшанування ікони Божої Матері Тернопільської, де всі троє архієреїв зберуться і будуть разом святкувати. Ми бачимо, що поступово час розмиває ті грані, які раніше роз’єднували нас. Ми вже єдина церква, в нас немає поділу, немає певних духовних кордонів, але потрібен все ж таки час, щоби ми зжилися, щоб ми справді стали єдиними й надалі привертали до себе тих, які поки ще до кінця не усвідомили, що вже є визнана помісна Українська православна церква.

— Ви недавно були на Фанарі, служили вечірню із Вселенським Патріархом та Предстоятелем Елладської церкви. Ви висвячували вже єпископа для грецької меншини в Україні. Це розцінюється як фактичне визнання ПЦУ Грецькою церквою. Що, на вашу думку, заважає їй зробити ще один крок і офіційно визнати нашу церкву?

— Це питання часу. Пройшло тільки півроку. Ми чекали  визнання Вселенським Патріархом 30 років. А півроку — це дуже короткий термін, але, думаю, до кінця цього календарного року деякі з інших помісних церков визнають наш автокефальний статус. Бо церкви грецької традиції вже практично готові до цього, та потрібно пройти певну процедуру. Перебуваючи в Константинополі на святкуванні тезоіменинства Вселенського Патріарха, я спілкувався з представниками не тільки Елладської церкви, а й інших помісних церков, які твердили: процедурно потрібен певний період часу для того, щоб наша автокефалія була визнана. Та ми вже в складі єдиної церкви Христової, займаємо своє почесне п’ятнадцяте місце в диптиху серед інших помісних православних церков, що засвідчує: ми насправді є незалежною, визнаною помісною православною церквою. Незалежною ні від кого. Наш духовний центр — це Київ.

— Як казав владика Еммануїл, було б гірше, якби нас не визнав Вселенський Патріарх.

— Бо він перший. Тепер поступово, сходинка за сходинкою, нас визнаватимуть інші церкви. Треба мати терпіння. А ми хочемо все й одразу. Ми й так отримали дуже багато.

Я подякувала Предстоятелю за це коротке інтерв’ю. Він був у гарному настрої, ще раз повторив «Треба мати терпіння» і продовжив благословляти вірних. Очевидно, усе справді гідне на землі створюється терпінням і любов’ю. І наша молода помісна Українська православна церква — не виняток. Тож хай і надалі благословляє Господь її будівничих!

Галина САДОВСЬКА.

Фото Василя Балюха і з вільних джерел