Цьогорічний, уже традиційний в останні роки, осінній показ нових українських, а, головне, україномовних, кінофільмів розпочався з військово-драматичної стрічки «Іловайськ 2014. Батальйон «Донбас». Її прем’єра відбулася 29 серпня, в п’яту річницю Іловайської трагедії. Я ж дивилась фільм минулої п’ятниці і ще й досі перебуваю під його враженням. Їх не змогла перебити інша прем’єрна кінострічка, теж добротно і професійно знята, — «Заборонений» — про життя і боротьбу Василя Стуса, яку дивилась уже після «Іловайська». Про «Забороненого» розповім згодом, а зараз про те, чим бере за душу перше осмислення у повнометражному художньому фільмі подій серпня 2014-го під Іловайськом.
Спочатку кілька зауваг інформаційного плану. Фільм створено на реальних свідченнях і фактах. Його сценарій написав журналіст і письменник Михайло Бриних. Він два роки збирав історії ветеранів-добровольців, що брали участь в боях під Іловайськом і вийшли з вогняного коридору, який влаштувала українським добровольцям російська воєнщина. Більше того, 50 із них взяли участь у зйомках фільму, а легендарний командир штурмової групи батальйону «Донбас» Тарас Костанчук («Бішут») зіграв у ньому самого себе. Як зазначає один з рецензентів фільму, «саме участь очевидців тих жахливих подій дала можливість кінематографістам зняти таке правдиве кіно. В «Іловайську 2014», як свого часу в «Кіборгах», нема ніякого пафосу і фальші. У кожного персонажа, у кожну фразу тут віриш, кожній долі співчуваєш». Я додала б до цього ще: окрім окупантів. Вони однозначно викликають відразу, бо стільки болю і біди принесли на нашу землю.
Присутність у фільмі реальних учасників бойових дій не могла не вплинути на відтворення бойових сцен. Все було настільки правдиво, настільки реалістично, що забувалося: це лише кіно. Щоправда, один із критиків «Іловайська 2014» побачив, що хтось із бійців неправильно тримав автомат, але то, як мовиться, пошук кістки в молоці, бо ми чи не вперше побачили таку справжність бою в місті. Як і для сценариста, для режисера фільму Івана Тимченка це дебют у повнометражному кіно — і така творча удача для обох. Кошторис стрічки — один мільйон 200 тисяч євро, і в них нема жодної державної копійки. Творці фільму самі знайшли на нього кошти. Зате мали вільну руку й розповіли свою правду про Іловайськ і що спричинило його трагедію.
У центрі фільму реальна історія командира штурмової групи добровольчого батальйону «Донбас» Тараса Костанчука («Бішута»). Важко поранений в голову, він зі своїм побратимом «Квентіном», теж пораненим, але в ногу, переховуються в одній із квартир окупованого Іловайська і шукають можливості покинути місто. А цьому намагається завадити комендант міста «грушник» Рунков (його переконливо зіграв Сергій Дзялик). Ним керує бажання помсти: у бою з українськими добровольцями загинув його син, що подався до бойовиків. Рунков програє цей двобій, хоч «Бішут», вже був у його руках. Проте щасливий випадок дозволяє йому не тільки вижити, а й взяти «грушника» в полон.
За цією основною лінією сюжету проходить доля багатьох бійців, захисників рідної землі. Ти встигаєш їх полюбити за жарти, цікаві репліки, мудрі роздуми про пережите, а вони падають у бою, такі мужні, такі щирі, такі життєлюби… І сльози самі котяться з очей, і ти не стримуєш їх, бо то найменше, чим можеш віддячити за їхній подвиг. Ось пишу ці рядки, згадую, і знову сльоза капає на папір. Що вдієш із серцем, яке не здатне забути про ту високу ціну, заплачену за наші спокій і можливість радіти життю. До речі, серед героїв фільму, що загинули в Іловайську, був і Марк (Марко) Паславський («Франко»), майор американської армії, а в мирному житті — менеджер, що вступив рядовим бійцем у батальйон «Донбас». Він родом з українсько-американської родини (батьки із Тернопілля), у 90-х приїхав в Україну, був активним учасником Революції гідності і поліг за український Донбас.
Варто відзначити акторські роботи. За великим рахунком, ні до кого немає претензій. Усі творять своїх героїв правдивими, цікавими, ніби вихоплюючи їх із того чи іншого середовища. Запам’ятовуються і головні герої, і ролі другого чи третього планів. Серед них є і наші тернопільські актори: Олександр Папуша грає командира батальйону «Донбас», а Олександр Назарчук — чеченця-бойовика. І один, і другий у фільмі негативні персонажі, й актори це вміло підкреслюють. Ще один тернопільський актор Володимир Процюк зіграв бійця з позивним «Карат».
«Іловайськ 2014», як і «Кіборги», важке кіно, особливо для тих, кого болить ця війна. Але його треба дивитися. «Щоб пам’ятати, хто ворог України, щоб не зрадити пам’ять загиблих, щоб лікувати «втому від війни», як написав один із рецензентів. До того ж він дуже якісно і високопрофесійно знятий, від початку до кінця тримає глядача в напрузі. Дві години, поки на екрані іде стрічка, спливають дуже швидко. Зворушливий і фінал, коли збоку ідуть титри, а на екрані з’являються знімки героїв Іловайська: усміхнених, серйозних, зосереджених, молодих і старших… Їх уже не повернути. Але ми маємо їх пам’ятати. Особливо тепер, коли, як пише письменник і сценарист Андрій Кокотюха, «війна зникає як з інформаційного простору, так і з офіційних промов перших осіб нашої держави». З огляду на такий стан справ актуальність кожного подібного фільму переважує, скажемо так, очікувані від нього мистецькі якості…» І додає: «Я довіряю громадянам, котрі купують квитки на подібні стрічки, значно більше, аніж комусь іншому. Адже, на відміну від «втомлених від війни», й охочих швидше про неї забути, такий глядач знає, куди і для чого йде. Що побачить. Що вкотре зрозуміє і переосмислить».
Після цих слів я мала б, напевно, закликати наших читачів неодмінно подивитися цей фільм. Але чую запитання: де? Кінотеатрів уже не тільки в селах, а й у центрах немає. У Тернополі «Іловайськ 2014» ще буде іти сьогодні. А далі залежатиме від того, чи буде глядач. Шкода, що не було ні належної реклами фільму, ні передпрем’єрної прес-конференції. Та й патріотичні громадські організації не спрацювали. Тож у великій залі його зі мною дивились лише 14 осіб. А тим часом, переконана, «Іловайськ 2014» варто було б показати і в школах, і у вишах. Хоча, як сказала одна моя знайома, вона почекає, поки фільм покажуть по телевізору. І це теж проблема. Не навчені ми ще підтримувати свій кінематограф і дивитись фільми в кінотеатрах.
Галина САДОВСЬКА.
На фото: тернопільські актори Олександр ПАПУША, Олександр НАЗАРЧУК та Володимир ПРОЦЮК на знімальному майданчику.