Українське суспільство прагне змін. Цим бажанням були продиктовані політичні струси президентських і парламентських виборів. Соціологи відзначають, що вперше за час незалежності частка тих, хто позитивно оцінює розвиток ситуації в країні перевищує частку тих, хто оцінює її негативно. Разом із тим науковці та експерти відзначають, що очікування після кожних виборів традиційно є завищеними і часом такі емоції не відповідають реальному стану справ. Проте фактом залишається одне. Люди хочуть змін на краще.
Закономірно на темі «змін» грають різні політики й політичні сили. Часом за цими спекуляціями важко побачити правду. Нам часто доводиться чути слова, що набили оскомину: «Забракло політичної волі!» Саме такими словами описують чергове розчарування суспільства, коли кумир стає «головним злом». Проте зрозуміло, що жодна реформа чи зміна не відбудеться без команди «агентів змін». Саме вони втілюють програми та візії. Без якісних кадрів у жодній країні не було реформ. Відоме: «Кожна кухарка здатна керувати державою! », — проголошене лідером більшовиків Леніним, показало свою нежиттєздатність разом з розпадом Радянського Союзу, котрий програв Заходу через неефективність.
Хто насправді може ці зміни здійснити?
Рушійні сили змін, яких серед політологів прийнято ще називати «агентами змін», мають відповідати кільком основним критеріям. Науковці визначають три основні характеристики справжніх агентів змін.
По-перше, вони повинні мати управлінський досвід. Зміни — це управління процесами. Не достатньо лише хотіти змін. Треба вміти їх впроваджувати. Ленінська «кухарка» на цьому не розумілась. Бракує цього і в сучасній українській «великій політиці», яка іноді навіть хизується браком досвіду й відвертим дилетантством.
По-друге, агенти змін мають бути відкритими і готовими звітувати перед людьми. Не ховатися за прес секретарками, охоронцями і водіями. Слухати голос людей і чути його.
По-третє, ті, хто по-справжньому хочуть і можуть принести зміни, мають вміти працювати в умовах обмежених ресурсів. У періоди гострих змін і реформ, як правило, катастрофічно бракує ресурсів. Людських ресурсів, фінансових, а найголовніше — часу. В умовах браку ресурсів кожна помилка агента-дилетанта може стати фатальною.
Справжні зміни починаються з реального авторитету
Як не дивно, ті, хто принесуть зміни, є поруч з нами. Їх не треба везти з-за кордону чи шукати на кастингу «Україна має талант». Це не зірки шоу-бізнесу, не розкручені медійні зірки, не експерти з Гарвардськими дипломами.
Це керівники місцевих громад — сільські і міські голови, які працюють без шоу-супроводу і спец-ефектів. Просто роками роблять свою роботу. Тягнуть комуналку, шукають гроші на дороги і мости, латають бюджетні дірки надходженнями з місцевої казни, відкривають садочки, садять парки, везуть з-за кордону гуманітарку для багатодітних родин, будують житло і торгові центри. Серед них є люди різного віку і різних політичних поглядів. Серед них є люди з різним складом характеру. Не всіх їх однаково люблять земляки. Але саме в них зосереджена справжня енергія перетворення країни.
Не даремно, за висновками соціологів, з року в рік, серед усіх гілок влади попри критику і всі недоліки найбільше довіряють місцевому самоврядуванню. Найбільше довіряють головам місцевих громад.
Цьому є логічне пояснення. По-перше, кожен добрий місцевий голова відчуває пряму відповідальність за свої слова та обіцянки. Він щодня дивиться людям в очі і розуміє потреби людей, бо живе з ними одним життям. У нього вибори відбуваються не раз на п’ять років, а щодня — при кожному спілкуванні з людьми. Добрий сільський чи міський голова не обіцяє зайвого, а обіцянку мусить тримати.
По-друге, успішний місцевий голова хоче-не-хоче, а мусить вести політику відкритості й прозорості. Без цього неможливо залучити інвесторів. А в умовах обмежених фінансових ресурсів це критично важливо для українських міст і сіл.
І, третє, найголовніше — це, як правило, авторитетні люди, які не лише чують громаду і виконують забаганки виборців. Це люди, які готові самі формувати порядок денний для своїх міст і сіл, для регіону й країни. Тут не можна бути пустословами чи популістами, це не виступи на політичних ток-шоу чи на політичних трибунах. Це реальний авторитет, заслужений діями і вчинками. Чи не таких людей бракує в українській політиці?
