Ось іще один новий український фільм вийшов на наші кіноекрани. Цього разу довгожданий і багатостраждальний «Чорний ворон» за однойменним бестселером Василя Шкляра. Довгожданий, бо про екранізацію роману заговорили одразу після його виходу в світ у 2009-му, а багатостраждальний, бо з цією екранізацією усе йшло якось наперекіс. Нею навіть зацікавився тодішній президент Віктор Ющенко, просив легендарного польського режисера Єжи Гоффмана взятися за цю роботу. Але Гоффману роман не сподобався, він назвав його «націоналістичним, антирадянським, антиросійським і ксенофобським», про що заявив в інтерв’ю телеканалу «Україна». На цьому все й заглохло.
У 2016-му було зроблено ще одну спробу екранізувати роман, яким зачитувалася Україна. За роботу взявся телеканал «1+1», збирався зняти за популярною книжкою чотирисерійний мінісеріал. Але режисер Олег Туранський не знайшов спільної мови з Василем Шклярем: співпраці не вийшло і телесеріалу також. І тільки третя спроба екранізувати «Чорного ворона» («Залишенця») увінчалася успіхом. Цього разу змінилася компанія-виробник, а за роботу взявся режисер Тарас Ткаченко, відомий багатьом за мігрантською драмою «Гніздо зозулі». Він відновив співпрацю з Василем Шклярем, залучив його до роботи над фільмом і навіть знайшов йому місце в ньому: письменник читає авторські ремарки, що пояснюють хід подій. І хоч один із кінокритиків твердить, що це швидше недолік фільму, ніж його знахідка (мовляв, фільм повинен сам за себе говорити), на мій погляд, впізнаваний спокійний голос Василя Шкляра підсилює кінорозповідь, передає її авторську енергетику.
Зйомки «Чорного ворона» проходили в Київській і Черкаській областях. Окремі сцени знімалися в палаці графа Шувалова (Тальне), в Національному історико-етнографічному заповіднику «Переяслав». Стару залізничну станцію віднайшли в Поташі. А ось Мотринський монастир довелося побудувати, щоб відтворити його вигляд у двадцятих роках минулого століття. До того ж за сюжетом його треба було спалити. Як зазначає Вікіпедія, у фільмі знімались понад тисячу акторів у масових сценах, більше сотні коней. Було створено більше чотирьохсот костюмів, які спеціально відшивали або збирали на антикварних ринках. Одним з учасників фільму став десятирічний ворон на ім’я Фрейд, на рахунку якого уже шість повнометражних фільмів. Головною музичною темою «Чорного ворона» стала пісня Святослава Вакарчука «Веселі, брате, часи настали». Написана десять років тому, вона дуже органічно поєдналася із сюжетом фільму.
І ось фільм уже на наших екранах. Я з друзями дивилась його у перший день показу. Зал був заповнений менш ніж наполовину, і це трохи засмутило, бо на екрані йшов фільм з усіх боків знаковий для нашого кінематографа. Проте вже в наступні дні глядачів було значно більше, на окремі сеанси квитки розпродувалися заздалегідь. Очевидно, враження перших глядачів «Чорного ворона» швидко передавалися друзям, знайомим — і вони поспішали подивитись фільм. А він справді вартий найширшої уваги, бо поповнює скарбничку тих кінострічок, котрі роблять честь українському кінематографу. По-перше, це наша героїчна і трагічна історія, яку від нас десятиліттями приховували, оббріхували, обпльовували. По-друге, розказана вона на гідному мистецькому рівні талановитими людьми. По-третє, фільм дає багато приводів для роздумів, зіставлень, аналізу. По-четверте, розповідаючи про минуле, він спрямований у сьогодення: з одного боку, показує, як багато з уже пережитого повторюється нині, ніби й не минуло ста літ, а з іншого —нагадує, що час уже й робити якісь висновки. По-п’яте, у фільму — дивовижна енергетика, якесь забуте відчуття спорідненості на генному рівні з тими гордими холодноярцями. І цей перелік можна продовжувати: і по-шосте, і по-сьоме, і по-десяте.
Ще кілька слів про акторські роботи. Переконливий образ Чорного Ворона творить актор Тарас Цимбалюк. Його батько історик. Коли сина затвердили на роль, він зібрав для нього купу книжок про цей історичний період, щоб читав і входив у роль. Павло Москаль в образі Вовкулаки одержимістю нагадує Богуна із польського фільму «Вогнем і мечем». Роль сліпої цілительки Явдохи блискуче відтворила Наталя Сумська. Азізбек Абдурашидов достовірно зіграв китайця Ходю. Знайшлася роль у «Чорному вороні» і тернополянину Олегові Мосійчуку: він зіграв батька головного героя. Роль невелика, але запам’ятовується. Актори, які грають холодноярців, творять на екрані живі образи, сповнені драматизму, болісних рішень, важких прозрінь. Що ж до негативних персонажів, більшовицьких «визволителів» та їх прислужників, то їхня підступність, єзуїтські методи «перевиховання» українців теж доволі переконливі у фільмі.
На що ще звернула увагу: режисер фільму Ткаченко, сценарист Антонович та виконавець головної ролі Цимбалюк — усі Тараси. Може, і магія цього знакового для України імені теж прислужилась успіхові фільму, який нині завойовує серця глядачів.
Наведу лише декілька відгуків відомих українців, що вже подивилися «Чорного ворона». Василь Шкляр: «Дуже добре, що ми маємо художній фільм про Холодний Яр. Художній, повнометражний, історичний. Не побоюсь цього слова — блокбастер. Я думаю, що так, як і роман, цей фільм стане воїном у теперішній російсько-українській війні». До речі, Василь Шкляр вважає, що хоч не всі герої його книжки відтворені у фільмі, але найголовніше — холодноярський дух, нескореність і прагнення боротися заради волі у стрічці залишились. А Тарас Ткаченко зазначає: «Фільм і роман дуже різні. Я думаю, що ми сьогодні маємо про Холодний Яр не одну, а дві історії. І я сподіваюся, що ті, хто не прочитав роман, після перегляду підуть додому, знайдуть цю книжку… і нарешті прочитають. Роман набагато ширший, набагато філософічніший, і ви будете мати на кілька днів спілкування з Холодним Яром».
Володимир В’ятрович зазначає: «На фільм «Чорний ворон» варто піти. Кіно рельєфне, камера чудова, актори достойні: і чоловічі, і жіночі образи… Фільм «Чорний ворон» про затятих і часом нещадних людей, про остаточні рішення, про красивих чоловіків та жінок, про наш Холодний Яр, про волю та смерть». В’ячеслав Кириленко вважає, що це «справжнє кіно для справжніх українців. А також для людей, які ще не розуміють, але бажають зрозуміти Україну». А один із дописувачів написав у соцмережах: «Чорний ворон» — це найкраще, що зняли в незалежній Україні… Це про те, що все буде Україна. Беріть старших — мам, тат, бабусь і дідусів — і ведіть на цей фільм. Це про гідність. Це про волю».
А ще хочу додати від себе: не читайте критики про фільм, а тим паче за нею не робіть висновку — дивитись «Чорного ворона» чи не дивитися. Бо в мене таке враження, що кінокритики дослівно розуміють своє завдання — критикувати. А надто кіно українське. Бо і «Іловайськ. 2014», за їхніми оцінками, був «провальним», і «Заборонений», і «Захар Беркут». І «Чорного ворона» дехто теж таким вважає. Хай це буде на їхній совісті. А от від глядачів, наших, тернопільських, практично не доводилось чути негативних відгуків, бо фільм справді добротний, якщо таке слово пасує до кіно.
Галина САДОВСЬКА.
На фото із вільних джерел: Василь ШКЛЯР і ворон Фрейд; Наталя СУМСЬКА — цілителька Явдоха; у ролі Чорного ворона — Тарас ЦИМБАЛЮК.