Як не знаєте, чим зайнятись у вихідний, — їдьте досліджувати міста й містечка Тернопільщини. Так зробила я, вирушивши до Бережан спекотного дня, і не пожалкувала. Тим паче, що до візуальних лігумін і марципанів сього давнього міста додалася захоплива екскурсія від бережанця Михайла Музички. До речі, на шпацир містом вирушила з ним не випадково — на своїй сторінці у Фейсбуці він захопливо пише про старосвітські деталі міста і його історію.

Банківські химери

Ми починаємо з площі Ринок. Михайло розповідає, що Бережани розбудовувалися за класичною схемою, а їхньою фішкою є те, що найважливіші споруди для містян — ратуша, церква і замок — зведені на одній лінії. Ринкова площа прямокутної форми, оточена кам’яною забудовою.

Але тут ми не зупиняємося, а проходимо трохи далі, адже мета мандрівки не добре відомі й топові туристичні місця, а різні дещиці, що оповідатимуть своїх історій.

— Це — польський пожежний гідрант підземного типу і  перекривні крани початку двадцятого століття, — Михайло показує на металеві об’єкти просто під ногами із написами латиницею. — На них — ім’я власника фірми, яка виготовляла й монтувала, — австрійсько-моравського монополіста Антоні Кунза. Система пожежогасіння була особливо потрібна в центрі, де збиралось багато людей та розташовувались найважливіші будинки. Нині це урбаністичні маркери площі Ринок.

Навколо нас забудова кінця XVIII століття. Одна з кам’яниць, дізнаюся від Михайла, була знаним заїжджим двором. Таких досить багато, адже в Бережанах відбувалися щотижневі торги, а кілька разів на рік — великі ярмарки.

Ступаємо на вулицю Банкову. Минаємо колишній магістрат, зведений у середині позаминулого століття. Михайло звертає увагу на фронтон, там зберігся оригінальний герб Бережан — з оленем. До речі, це єдина споруда з давнім гербом.

Поряд — чи не найвідоміший будинок міста — банк із химерами. Його звели в 1910 році за проектом відомого львівського архітектора Іполита Сливінського. Будівля виконана у стилі віслянської готики.

— Не знаю, де ви ще знайдете банк в Україні з баранами, грифонами, мавпочками, жабками, — усміхається Михайло.

Проходимо далі й зупиняємось біля будинку, чий балкон підтримують атлант і каріатида, над входом маскарон із обличчям, очевидно, Гермеса, посланця богів, адже тут містилася пошта. Зведена будівля 1905 року. Оглядаємо масивні двері з майстерно різьбленими та кованими елементами. Михайло вказує на монументальність дверей, товщину дерева й добротність усіх деталей. Така висока міцність дверей була зумовлена функцією — щодня через них проходило багато людей — в минулому столітті тут розташовувались чотирнадцять різноманітних підрозділів поштової служби міста.

Цілісна історія

Бережани особливі тим, що, на відміну від Тернополя, де вливання старовини точкові, тут, ступаючи в центр, майже постійно перебуваєш серед оригінальної забудови. У певний момент починає паморочитись від балконів (до речі, в Бережанах є кілька унікальних, де зазначена дата спорудження кам’яниці), вікон з оригінальною столяркою, ліплення, і, звісно, від дверей. Але ні. Двері намагаюся розглядати прискіпливо. Бо як можна пропустити ці, на Академічній, що ведуть до кам’яниці, зведеної в 1910 році. Михайло розповідає про їхні ключові елементи: різьблені візерунки, що відсилають до античних орнаментів, автентичний колір — червоний, що був особливо поширений у ті часи.

Виходимо у внутрішній дворик. До речі, дворики, а також балконні галереї — це особливий і дуже бережанський простір. Щось дуже трепетне переживаєш, коли стоїш отак, оточений зусібіч кам’яницями. Ніби ти й всередині міста, в публічному просторі, але білизна, що сушиться на шворках, купа вазонів і зелені робить простір дуже приватним, а переживання від нього інтимними й теплими.

— У цих двориках відобразилась польська міщанська культура — у містах завжди був брак простору. А внутрішній дворик — таке собі півгромадське місце, де можна було відпочити. Прикметний елемент — балконні галереї. Їх почали будувати, коли з’явилися вбиральні, як правило, була лише одна на поверх, аби дістатись її, використовували балконні галереї. Пізніше такі галереї почали проектувати як невід’ємну частину будинку: вони з’єднували парадний та задній сходові майданчики, забезпечували доступ до дешевших квартир чи майстерень, були альтернативним входом у дорожчі помешкання.

Відповідальність за спадщину

Поки стоїмо в затінку, розпитую Михайла, чому він вирішив зайнятись популяризацією історії Бережан і привернути увагу до збереження автентичних елементів. Каже, що все почалося кілька місяців тому, коли познайомився з організаторкою ініціативи «Франківськ, який треба берегти» Марією Козакевич.

— Ця зустріч мене надихнула, я усвідомив, що треба робити подібні кроки та пояснювати людям важливість збереження цілісності зовнішнього й внутрішнього простору будинку. Приміром, заміна оригінальних вікон пластиковими — не тільки руйнування архітектурного ансамблю (історичні вікна мають високу естетичну та історичну цінність), а й руйнування фасаду. Пластикові не забезпечують потрібної вентиляції приміщення, з’являється сирість — абсолютне зло для історичної будівлі. Тому розповідаю про потребу збереження автентичних деталей, ту небезпеку, яку приносить їхня заміна. А для того, аби цінувати, люди мають бачити ці елементи — постами у Фейсбуці мотивую частіше піднімати погляд догори й розглядати. Живучи в такому місті, ми маємо величезну спадщину, а разом із нею велику відповідальність.

Наша мандрівка продовжувалась далі, але описувати все побачене й почуте не стане сил. Тож тут і закінчу, порадивши кожному поїхати до Бережан, а ще приглядатись до того, що поруч.

Анна ЗОЛОТНЮК.

Фото авторки