Минула неділя в Тернополі була осяяна неординарною подією. У пресклубі редакції газети «Вільне життя плюс» вшановували переможців популярного в краї конкурсу «Людина року». Нагороди отримали десять лауреатів із різних сфер діяльності. Треба сказати, що оргкомітету конкурсу та журі вибрати ту «прекрасну десятку» було непросто, адже подань надійшло в рази більше. До того ж треба було, щоб для переможців саме 2019-й рік був позначений особливими здобутками. Ми радилися з представниками галузевих структур, фахівцями. Як у відомій приказці, доводилося сім разів відміряти, перш ніж сказати: ось цей кандидат вартий того, щоб стати людиною року-2019. Як показало нагородження, ми не помилились у жодній людині. Щодо кожного переможця конкурсу звучало, говорячи церковним словом: «Аксіос!» Тобто — достойний!

Церковна термінологія згадалась недарма, адже серед лауреатів конкурсу є і архієпископ Тернопільський і Кременецький Православної церкви України Нестор. На жаль, він не зміг бути на церемонії пошанування людей року-2019, оскільки перебував у Києві на святкуванні першої річниці інтронізації Предстоятеля ПЦУ Митрополита Київського і всієї України Епіфанія. Але про нього з великою повагою говорили і ведучий святкового дійства народний артист України В’ячеслав Хім’як, і голова журі конкурсу, голова правління «Тернопільгазу» Олег Караванський, і отець Сергій. А відзнаки людини року (медаль, Ніку і диплом) члени оргкомітету та журі вручать владиці Нестору після повернення з Києва.

А от першим з рук голови обласної ради Віктора Овчарука їх отримував чортківський міський голова Володимир Шматько. У номері за минулу середу ми розповідали, як багато добрих справ на його рахунку, тож не буду повторюватись. Нам же він розповів, що не збирався бути міським головою, його перша освіта — екологія, він дуже любить природу. Але сталося так, як сталося: громада віддала йому в опіку ціле місто. І він серйозно взявся за роботу, бо вважає, що «найбільша чеснота в житті — це відповідальність за те, що тобі доручено». Володимир Шматько закликав усіх присутніх «хоча б раз у житті побувати в Чорткові та берегти себе і Україну».

Зал стоячи вітав «кіборга», захисника Донецького аеропорту Віталія Зварича із Заліщиків. Він добровольцем пішов на фронт з параду до Дня Незалежності України в Києві 24 серпня 2014-го. «Ми не вмирали, ми хотіли вижити — і вижили», — розповідав захисник ДАПу. Хоч зізнався: людина, яка прийшла з фронту, «не з курорту приїхала, не з Єгипту. З нею непросто рідним і близьким». Тому дякував дружині Наталі, рідним, друзям за підтримку та розуміння. А колишнього голову обласної ради, нині голову Держпродспоживслужби Василя Хомінця назвав своїм ангелом-охоронцем, бо він опікується ветераном від часу повернення з війни. Саме Василь Петрович вручав Віталієві Зваричу відзнаки лауреата конкурсу «Людина року-2019». Він розповідав: у Віталія вдома висить картина із зображенням двох лелек. Вона наче символізує його і брата, з яким разом пішли на фронт. Ось тільки брата немає, помер уже після повернення з АТО від завданих ран. На жаль, ми інколи забуваємо, що наше мирне й спокійне життя відкуплене чиєюсь кров’ю і навіть смертю. І не тільки Того, Хто обіцяв нам вічність, а й наших сучасників, котрі свідомо пішли під ворожі кулі та «гради», щоб тільки була Україна.

Про неї, до речі, говорили чи не всі як про найвищу цінність. Ось і знаний у краї фермер із Гусятинщини Володимир Коваль, отримавши нагороду, сказав просто, без пафосу: «Горджуся тим, що можу хоч якось поліпшити життя людей. Школі — вікна і тепло, церкві — підлогу. Побудували прекрасний стадіон. Створюю робочі місця. Люди мають гарну зарплату… А найбільше горджуся, що маю можливість і будую Україну». Йому аплодували, бо ті слова йшли із глибини серця.

Доктор економічних наук Василь Коломійчук, який вручав Володимирові Ковалю відзнаки лауреата конкурсу, запевняв: «Коваль створив себе сам своїми мозолястими руками і великим розумом. Він любить повторювати: «Я більше живу, бо менше сплю і сповна віддаюся роботі». Він — еталон того, яким шляхом повинна йти аграрна реформа».

Генерального директора (головного лікаря) Центру екстреної медичної допомоги Михайла Джуса представляв начальник управління культури облдержадміністрації Григорій Шергей. Говорив про нього як про вмілого фахівця, хорошого стратега, автивного громадського діяча, людину слова і діла, справжнього християнина, доброго мецената, люблячого сім’янина. Ще один начальник управління облдержадміністрації — освіти і науки — Ольга Хома вручала нагороду учителю основ здоров’я, історії, громадянської освіти (виявляється, є тепер і така) Заліщицької державної гімназії Василеві Дякову. І при тому нагадала відому фразу, що війни виграють учителі і священники. А Василь Григорович, котрий у 2019 році отримав кілька високих нагород, запевняв: «Найвище визнання для педагога — це ті випускники, які через 20—30 років після закінчення школи пам’ятають свого вчителя».

Не менш важливе і визнання рідних дітей. Батькову справу, скажімо, продовжують сини Володимира Коваля. А син голови Тернопільської облспоживспілки Михайла Лазаря Роман, вітаючи тата, з гордістю говорив про його заслуги: «Я пишаюся батьком, що він зумів розбудувати систему. Наша облспоживспілка лідер з усіх фінансових показників в «Укоопспілці». А Михайло Лазар зазначав: «Якщо хочеш Європи, починай зі свого подвір’я, своєї вулиці, свого підприємства — і роби щось на краще». З іншого боку, і для батьків важливо — пишатися своїми дітьми. «Коли в шведському Естерсунді звучав Гімн України на честь мого Дмитра (чемпіона світу з біатлону в гонці переслідувань. — Ред.), я плакав», — говорив Володимир Дмитрович Підручний, приймаючи нагороди сина — чемпіона світу, який нині на тренувальних зборах за кордоном. А ще батько з гордістю говорив, що його Дмитро, де б не був, залишається українцем, говорить українською, принципово не дає інтерв’ю російською мовою.

Серед журналістів людиною року-2019 стала моя молода колега, редакторка «Домашньої газети» Зоряна Мурашка. Це той випадок, коли прізвище характеризує людину: Зоряна справжня мурашка-трудівниця в навчанні, в роботі. А В’ячеслав Хім’як, представляючи молоду лауреатку, зазначив: у її імені та прізвищі — єдність зорі і мурашки, землі і неба — і це добрий знак. До слова, наша Зоряна встановила рекорд: вона наймолодша людина року за всі 19 літ проведення конкурсу. А ось іншого представника гуманітарної сфери поета-пісняра Івана Кушніра характеризують його фестивалі та пісні, залюбленість в українське слово й українську пісню, зазначала почесна голова міського об’єднання «Просвіти» Дарія Чубата при врученні нагород лауреату.

Як бачимо, успішні люди стають успішними не тому, що їм просто пощастило. Успіху не буває без наполегливої праці, без того, щоб «менше спати і більше встигати», без осмисленої мети, без великої любові до того, чим займаєшся, а головне — без жертовності. Про неї говорив отець Віталій: «Усі ви люди жертовні, а тому — успішні».

Музичні дарунки переможцям конкурсу присвячували гурт «Пшеничне перевесло», дует «Криниця добра», поет, композитор, бард Василь Дунець, учасники художньої самодіяльності «Тернопільгазу». А ведучий імпрези народний артист України В’ячеслав Хім’як потішив усіх патріотичною поезією.

Пошанування лауреатів конкурсу «Людина року-2019» відбулося в містичний, за твердженням астрологів, день — 02.02.2020-го. Такий день буває раз на тисячу років. Скажімо, наступний випаде на 03.03.3030-го. А тому побажання у цей день, кажуть, збуваються. На нашому святі тих побажань було дуже багато. Якщо вони здійсняться, люди і світ навколо них неодмінно стануть кращими.

Галина САДОВСЬКА.

Фото Василя БУРМИ