У зв’язку із запланованою земельною реформою засоби масової інформації зарясніли повідомленнями про необхідність розширення повноважень об’єднаних територіальних громад. Мовляв, місцеві ради та їхні керівники зможуть краще розв’язувати проблеми своїх земляків, ніж районні та обласні чиновники, бо володіють більш повною інформацією про це. Але чи насправді воно так? Загальновідомо, що в державі влада будь-якого рівня формується за однаковими моральними принципами. Якщо вона заражена корупцією, то ця зараза, наче коронавірус, проникає всюди, у тому числі і в українські села. Найгірше там захищені одинокі пенсіонери. Щоб наші читачі переконалися в цьому, пропоную свою статтю.  

Як усе починалося. Село Будилів Козівського району розташоване за 22 км від райцентру на правому березі річки Стрипи. Там одиноко ледь виживає на мінімальну пенсію 85-літня Мирослава Андрусечко. Цим користаються деякі її сусіди, щоб захопити частину території пані Мирослави. Від них вона спочатку шукала захисту в рідній Будилівській сільраді. 7 березня та 17 липня 2007 року комісія з вирішення земельних спорів під керівництвом сільського голови Г. П. Кушпінського здійснила контрольні обміри земельних ділянок, що належали Андрусечко та її небідним сусідкам Надії Лещишин і Константині Дубовій. Про це були складені відповідні акти. 2 вересня 2007 року сільрада своїм рішенням №91 затвердила ці акти й визнала, що земельна ділянка пані Мирослави не зменшилася й існує в межах, установлених згідно з картою фотоаерозйомки села за 1964 рік.

Звернення до Козівського районного суду. Андрусечко звикла не перечити владі, але тут навіть вона спротивилася. Ніяк не могла збагнути: якщо ті межі такі правильні й непорушні, то чому її ділянка раптово змарніла на 4 м з одного боку і на 2,8 м з іншого, а сусідські — настільки ж поправилися? У своєму позові просила повернути їй анексовану сусідами територію. Доводила, що згадані акти земельних комісарів і карта фотоаерозйомки фальшиві.

Рішення цього суду. 2 листопада 2007 року суддя М. І. Кренцель відмовив у задоволенні позову, погодившись із висновками сільради. Зіслався на ті ж акти контрольних обмірів, карту фотоаерозйомки, пояснення сусідів-відповідачів, сільського голови та інших членів комісії, що землі в Андрусечко ніхто не відбирав. Доводи позивачки були фактично проігноровані. Однак не в тому «доленосність» судового вердикту. В ньому згадується, що володіння Лещишин таки розширилося майже на 3 м, однак не за рахунок позивачки, а іншого сусіда, який ні до кого не має претензій.

Пані Мирослава намагалася відстояти свої права в судах вищих інстанцій. Просила переміряти спірні ділянки, призначити земельно-технічну експертизу. Наче змовившись, ті теж ігнорували її доводи і приймали за чисту монету наявні акти контрольних обмірів.

Експертиза. В серпні 2009 року доля привела Андрусечко до Тернопільського відділення столичного інституту судових експертиз. Спеціалісти цієї державної установи мають право проводити експертні дослідження без доручень суду. Наукова співробітниця інституту О. В. Зубрицька в установленому порядку обстежила спірні ділянки й вивчила документи, в тому числі ті, що є в судовій справі. І їй відкрилася істина, яку вона виклала у своєму висновку №765 від 31 серпня 2009 року. З’ясувалося, що підекспертні землі фактично не відповідають своїм розмірам і конфігурації, які значаться в картографічних матеріалах. Володіння пані Мирослави зменшилося на 102 кв. м, а сусідські (Лещишин і Дубової) — збільшилися відповідно на 54 та 48 кв. м. Межові знаки теж не на місці. Це унеможливлює обслуговування присадибної ділянки Андрусечко.

Побиття потерпілої. 8 червня 2015 року комісія у складі начальника Козівського райвідділу Держземагентства В. М. Орейди, будилівського сільського голови Є. В. Стасишина, землевпорядника сільради Т. Б. Симоненко та інших знову здійснювала обстеження й обмір земельної ділянки Андрусечко, про що того дня склала акт встановлення межових знаків. Викладені в ньому висновки нічим не відрізняються від попередніх. Під час обміру Лещишин напала на пані Мирославу, завдавши їй легких тілесних ушкоджень у вигляді десяти синців. Члени комісії не захистили потерпілу, не припинили роботи, коли та лежала без свідомості, не здійснили обміру сусідських ділянок. Пані Мирослава вважає, що земельні комісари перебували у злочинній змові з Лещишин. Обставини побиття зафіксовані у вироку Зборівського райсуду від 30 січня 2017 року, яким Лещишин засуджена за частиною 1 статті 125 Кримінального кодексу України до ста годин громадських робіт і до виплати потерпілій 5000 грн моральної шкоди.

То був не перший такий випадок. 27 липня 2006 року комісія сільради встановлювала межові знаки між цими ж ділянками. Тоді Лещишин теж напала на Андрусечко, завдавши їй легкого тілесного ушкодження. Але суддя Козівського райсуду М. М. Вирста вироком від 26 березня 2007 року примудрився виправдати Лещишин. Начебто вона ненавмисне побила потерпілу.

Останні дві заяви про обмір спірних ділянок. 19 липня 2017 року пані Мирослава в установленому порядку звернулася до сільського голови Будилова з проханням утворити нову комісію, переміряти згадані земельні ділянки й установити справедливі межові знаки між ними. Наполягала, щоб під час обміру користувалися всіма наявними документами про межі і розмір спірних ділянок. На свою заяву отримала необґрунтовану відмову виконувачки обов’язків сільського голови Л. В. Садівник.

Наступну заяву аналогічного змісту Андрусечко подала в сільраду 16 вересня 2019 року. Додала до свого звернення п’ять документів, складених у 1967 — 1969 роках, про межі і розмір спірних ділянок. Наприкінці жовтня 2019 року отримала відмову сільського голови Стасишина. Той послався на відсутність правових підстав для проведення такого обміру. Начебто Андрусечко незаконно володіє земельною ділянкою. Порекомендував звернутися до сільради із клопотанням про одержання безоплатно у власність чи в користування цієї ділянки і про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою. Тоді будуть установлені межові знаки.

Адміністративний позов. Пані Мирослава просила суд зобов’язати Будилівську сільраду здійснити справедливий обмір її та сусідських земельних ділянок — з урахуванням змісту всіх наявних картографічних матеріалів і правовстановлюючих документів. Нагадала, що органи місцевого самоврядування зобов’язані вирішувати земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, які перебувають у власності і користуванні громадян. Це передбачено статтями 12, 158 Земельного кодексу України і статтею 33 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні». Спірну ділянку їй надали в користування ще в 1973 році. Вона раніше належала її двоюрідному братові. Це підтверджується довідкою №539, виданою 4 червня 2007 р. виконкомом Будилівської сільради. Тоді був чинним Земельний кодекс УРСР, згідно з яким право землекористування селян засвідчувалося записами в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств та погосподарських книгах сільрад, а присадибні ділянки надавалися в користування за рішенням загальних зборів членів колгоспу або зборів уповноважених. Відповідно до статті 58 Конституції України закони не мають зворотної дії в часі.

Андрусечко підтвердила, що хоче приватизувати присадибну ділянку, якою 46 років на законних підставах добросовісно, відкрито й безперервно користується, сплачує за це податок. Але якщо вона тепер подасть заяву про приватизацію і про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою, то така документація буде виготовлена на підставі наявних фальшивих актів про встановлення межових знаків. Вирішення земельного спору і виготовлення технічної документації із землеустрою — це не одне й те саме.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року (суддя І. М. Подлісна) цей позов задоволений частково. Суд зобов’язав Будилівську сільраду повторно розглянути заяву Андрусечко, подану 16 вересня 2019 року, і стягнув з відповідача на користь позивачки понесені нею судові витрати в розмірі 768 грн 40 коп — за сплачений нею судовий збір. У мотивувальній частині рішення суд дійшов висновку, що сільрада порушила права пані Мирослави, належно не розглянувши її заяву і не давши повної відповіді на це звернення. Суд також визнав усі позовні вимоги обґрунтованими і належним чином не заперечені відповідачем. Але вирішив, що для належного захисту прав позивачки достатньо часткового задоволення її позову. Вимога про зобов’язання сільради здійснити справедливий обмір може бути задоволена судом, якщо сільрада знову відмовиться проводити такий обмір. Вказане рішення суду набрало законної сили.

Чергова відмова сільради. Будилівський сільський голова Стасишин своїм листом, датованим 30 березня 2020 року, повідомив пані Мирославі про повторний розгляд згаданої її заяви і про відмову у здійсненні обміру земельних ділянок: її та сусідів. Знову послався на відсутність правових підстав для проведення такого обміру. В наведеній відповіді стверджується, що Андрусечко володіє спірною ділянкою, але на це нерухоме майно вона не має належних документів, які би підтверджували її право власності або право користування.

Звідси виникає логічне питання: якщо пані Мирослава 46 років незаконно володіє присадибною земельною ділянкою, то на яких саме підставах і чому сплачує за це податок? Зрештою, якщо відсутні правові підстави для проведення обміру, то чому такі обміри проводилися 27 липня 2006 року, 7 березня та 17 липня 2007 року, 8 червня 2015 року?

Замість епілогу. За правовою допомогою до автора статті Андрусечко звернулася в 2008-му, після того як перша битва завершилася не на її користь. За останніх 12 років пані Мирослава пройшла тернистий шлях. Куди тільки не скаржилася. Зверталась до президентів України, керівників прокуратури та поліції. Однак їм було не до неї. Її листи передавали тим, на кого вона шукала управу, або надсилали стандартні відписки. Доходило до абсурду. Наприклад, скаргу на козівського суддю М. І. Кренцеля доручили перевіряти його синові — в.о. прокурора Козівського району І. М. Кренцелю. Скільки «накопав» син на батька, неважко здогадатися.

Тепер готуємо ще один адмінпозов, а також заяву про притягнення будилівського сільського голови Є. В. Стасишина до кримінальної відповідальності за статтею 382 Кримінального кодексу України (вмисне невиконання рішення суду, що набрало законної сили, або перешкоджання його виконанню). Сподіваємося, що справедливість рано чи пізно восторжествує і порушників закону таки покарають.

Орест ЗВАРИЧ.

Фото з вільних джерел