«Коли побачите на вулиці цього скромного чоловіка, що завжди кудись поспішає, зупиніть його і потисніть руку. Це справжній професіонал і людина гідна», — так кілька років тому написала в нашій газеті заслужена журналістка України Галина Садовська про Анатолія Крохмального — журналіста, музиканта, краєзнавця, літератора. Мені поталанило не лише потиснути руку видатному тернополянину, а й поспілкуватися з ним про захоплення його життя — книжки. Та, мабуть, словом «захоплення» не охопити й не описати тієї віддачі Анатолія Мирославовича улюбленій справі, якій присвятив багато років свого життя… І продовжує присвячувати досі.

У цій публікації читач знайде багато імен — видатних, легендарних, яскравих… Бо пан Анатолій у нашій розмові, здавалося, боявся пропустити і не згадати когось. Адже всі ці люди — дорогі для нього й дуже важливі й цінні для Тернопільщини зокрема й України загалом.

На першій полиці — вільножиттівці

Книжкова колекція Анатолія Крохмального налічує понад тисячу книжок. Його захоплення книгою розпочалося ще з юних літ, у 80-х роках. Тоді він читав твори Михайла Старицького, Лесі Українки, Тараса Шевченка, які були в батьковій невеличкій бібліотеці. Це були видання, що дихали Україною. Цими творами проникався, і власне тоді зародилася його любов до читання.

— Коли служив в армії, під час відлучень часто відвідував книгарні й на копійки, які вдавалося відкладати, купував книжки, — розповідає Анатолій Крохмальний. — Звісно ж, ті, на які вистачало грошей. Тож коли повернувся з армії, привіз трішки книжок і поповнив нашу невеличку сімейну, ще батькову, бібліотеку. З роками почав багато мандрувати. Бував на гастролях у багатьох містах країни і звідти також привозив цікаві видання.

1991 року життя повернуло тоді ще юнака Анатолія в Тернопіль, де він почав працювати журналістом у газетах «Ровесник» і «Тернопіль вечірній»… У цей період він знайомиться із журналістами «Вільного життя».

Вільножиттівець світлої пам’яті Володимир Сушкевич, знаючи любов Анатолія Крохмального до книг, познайомив його з багатьма виданнями про Тернопіль. Із подивом майбутній колекціонер запитував Володимира Леоновича, де ж він знаходить такі унікальні книжки. Тоді видатний журналіст дав панові Анатолію пораду, яка супроводжує його й досі: «Якщо ти цим цікавишся, отже, в тебе це буде». Саме Володимир Сушкевич відкрив для Анатолія Крохмального блошині ринки. Не перелічити, скільки унікальних книжок із того часу знайшов, або, точніше сказати, врятував, на цих ринках пан Анатолій.

— У моїй бібліотеці велика частка книжок авторства працівників «Вільного життя», — мовить книголюб. — Це і видання вже згаданого Володимира Сушкевича, Василя Бурми, Галини Садовської. А також Петра Федоришина, книжки якого я не просто перечитав, а перекопався в них. Бо це надпотужні видання. 

На другій полиці — наш край

Найбільше книжок у колекції Анатолія Крохмального — про Тернопільщину, Львівщину, Франківщину та й загалом Західну Україну. Чимало з них про Тернопіль, що видавалися за польської окупації, у 30-ті роки, післявоєнний час. У колекції є й усі книжки, які друкувалися в Тернополі з 90-х років.

— Я товаришую з місцевими журналістами, поетами, прозаїками, музикантами, краєзнавцями, — каже пан Анатолій. — Вони, знаючи про моє захоплення книжками, презентують мені їх, тільки-но ті побачать світ. Тому в бібліотеці багато книжок про наш край, міста й села. Серед них і праці краєзнавця Ігоря Герети.

Окрема серія — це поезія. Зокрема Євгена Безкоровайного, Михайла Левицького, Ярослава Стоцького, Володимира Вихруща. У колекції також є прозове чтиво Дарії Чубатої, Любомири Бойцун, Ярослава Гулька, Ігоря Дуди, Олександра Вільчинського. Окрему полицю займають книжки авторства Богдана Мельничука. До слова, він свого часу зробив для Анатолія Крохмального цінний подарунок. Ось його передісторія.

— У видавництві «Збруч» видали унікальне видання «Тернопільщина. Альманахи», — розповідає Анатолій Мирославович. — Чотири томи від дев’яносто п’ятого по дев’яносто восьмий рік. Як не дивно, у мене було три із них, окрім одного. Їх випустили невеликим тиражем, тому знайти було нелегко. І якось я прийшов у «Збруч», коли Богдан Мельничук видав свою чергову книжку-шедевр і підписував її для мене. Це саме був мій день народження. Коли він презентував мені книжку, я побачив у нього на полиці саме той том, якого в мене не було. Як з’ясувалося, ця книжка була підписана Богданові Мельничуку як редакторові цих томів. Богдан Іванович тоді здивувався, що в мене її немає. І враз, не задумуючись, узяв цю книжку й почав писати: «А Богдан Мельничук дарує цю книгу в день народження Анатолію Крохмальному від щирого серця», й залишив автограф. Це було надзвичайно цінно.

На третій — з автографами

Унікальність багатьох книжок із колекції Анатолія Крохмального полягає в тому, що вони містять авторські підписи. Таких у нього близько чотирьохсот. Анатолій Мирославович переконаний: залишаючи автограф на книжці, автор залишає там частинку своєї душі. Такі книжки тепліші, в них залишається енергетика людини. Таке видання має значно вищу духовну цінність.

— Коли розгортаю книжки з автографами, які мені залишали, то часто на очі виступають сльози. Бо згадую цих людей, обставини. Коли через роки дивлюся на ці підписи, розумію: люди не вмирають. Ти повертаєшся в той момент, коли тобі залишали автограф, згадуєш людину, руки, очі… Які ж вони для мене цінні.

Серед автографів, окрім вже згаданих людей, у колекції пана Анатолія підписи дружини відомого артиста Тарапуньки Юлії Пашковської, Гриця Драпака, Анжеліки Рудницької, Оксани Білозір…

Цінними для колекціонера-книголюба є і три книжки з автографами багаторічного футбольного тренера «Динамо» В. Лобановського. До слова, Анатолій Крохмальний у минулому завзятий футболіст, тож не обійшлося на його полицях і без книжок спортивної тематики. Таких понад сотня.

Мисливець за змістом

Анатолій Крохмальний є автором документального фільму «Тернопіль. Свідчення часу». Під час його підготовки в архіві Богдана Хаварівського пан Анатолій натрапив на німецьку книжку Ґерт Фріке «Фестер плац. Тарнополь. 1944 рік». Вона була цінна для нього передусім наявними картами й ілюстраціями. На жаль, не знаючи німецької, змісту не розумів. Тоді Анатолій Мирославович загорівся ідеєю знайти цю книжку й «запросити» до своєї колекції. Вірив, що можливо, колись вона потрапить до його рук. Шукав її в інтернеті, просив допомоги закордонних друзів, та марно. Але одного разу до Тернополя в першу гімназію, де свого часу збиралися букіністи, філателісти тощо, приїхав житель Львова німецького походження.

— Я побачив, як зі своєї сумки він почав витягати дві книжки «Фестер плац. Тарнополь», — пригадує пан Анатолій. — Вони були в ідеальному стані. У той момент я різко схопив їх і одразу запитав: «Скільки?» Так Фріке потрапив до мене.

Через якийсь час Анатолію Мирославовичу трафився переклад цієї книжки. І як не дивно, знайшов він його серед купи макулатури, що мала вивозитися на смітник… Так, волею долі, не знаючи німецької мови, вдалося зрозуміти, про що писав Ґерт Фріке у своїй книжці.

Хоч кожна «жителька» колекції Анатолія Крохмального має свою історію шляху на полицю, однієї найціннішої книжки колекціонер виділити не може. Каже: кожна особлива й по-своєму цінна. Щоб читач міг краще зрозуміти, наскільки залюблений пан Анатолій у зібрані книжки, він ділиться таким фактом: серед ночі із заплющеними очима він упевнено скаже, на якій полиці живе те чи інше видання. Більше того, завжди вказує число, місяць і рік, коли книжка з’явилася в домі, і залишає сімейний екслібрис: «Бібліотека сім’ї Крохмальних».

Та не подумайте, що Анатолій Мирославович перебуває в гонитві за кількістю. Ні, це не про нього. Як розповідає книгоман, він їх не колекціонує, а передусім читає.

— Я заглиблююся в ці книжки, відокремлююся від життя і стаю частиною оповіді. Я не мисливець за кількістю, мені важливіший зміст. Але книгозбирання дуже швидко захоплює. Стає все цікавіше й цікавіше. Тож книжок не буває задосить.

Зазначимо, що Анатолій Крохмальний уже понад п’ять років працює над своєю книжкою про Кутківці. Роками спілкується з місцевими жителями, по крихтах збирає інформацію, яка вже сьогодні займає понад п’ять тисяч аркушів. Але видати книжку — нині дороге задоволення. Тож поки Анатолій Мирославович плекає цю мрію, сподіваючись, що вона таки здійсниться.

Зоряна МУРАШКА.

Фото Ярослава КРОХМАЛЬНОГО