Нещодавно побачила світ нова книжка відомого поета, прозаїка, есеїста Василя Махна «Одновітрильний дім». Письменник презентував її в Тернополі та на Форумі видавців у Львові. До поетичної збірки увійшли вірші, написані упродовж 2018—2020 років. «У них — океанічні простори та безмежжя атлантичних узбереж, над якими пролітають кити, серпневі комети й серпокрильці, кукурікають дощі, а Бах, замість музики, займається плеканням бджіл», — зазначено в анотації. Відтак Василь Махно запрошує в мандрівку через час та кордони. Детальніше про нову збірку та про творчість письменника — далі в інтерв’ю.
Дім — метафора подорожей
— У вашій творчості «дім» як метафору зустрічаємо часто. Вірш «Дім на сімох вітрах», збірка оповідань «Дім у Бейтінґ Голлов», яка стала Книгою року ВВС-2015, і тепер «Одновітрильний дім»… Що символізує для вас дім?
— Дім — дуже важлива річ, яка заґрунтовує тебе в чомусь. Одновітрильний дім — це домівка поета, те, що він створив і в ньому живе. Це теперішній дім у США, де я живу за десять вулиць від океану, бачу яхти, пірси, кораблі, чайок… Для мене було важливо, щоб цей дім став рухомим і плавучим, метафорою мандрів. Подорож важлива, щоб у найдрібніших деталях побачити і відтворити різноманітний світ, який завжди для мене є інспіруючим.
— Коли відчули, що сформувалася нова збірка?
— Традиційно видаю вірші, коли є приблизно 50 нових поезій. Під час написання вимальовується концепція. Є епіцентр, навколо якого «кружляють» усі інші теми. Так буває часто. Для нової книжки я довго шукав назву. Майже під кінець написав вірш «Одновітрильний дім» і подумав, що саме він стане квінтесенцією і назвою нової збірки.
— У віршах, які ввійшли до нової збірки, бачимо образ джмелів. Що надихнуло ввести їх у вашу поезію?
— Під час пандемії я пристрастився до вирощування квітів. Мене ніколи земля не приваблювала, а тут з’явився якийсь внутрішній порух. Посадив чорнобривці. Навколо них багато джмелів… На цьому етапі хочеться писати і відчувати прості речі, які раніше не були для мене суттєвими.
— Мотиви у ваших віршах різні — американські, європейські, зокрема українські… І це все гармонійно поєднується. Ви пишете про бджіл, океан… В одному з віршів у двох рядках, що поруч, йдеться про Бучач і Берлін… Чи думаєте про цільового реципієнта під час написання поезії?
— Вірші просто пишуться. Поезія для того й існує, щоб була багатогранною, універсальною, спектральною. У кожному вірші, окрім головної теми, є багато різних підтем, які можуть викликати додаткові емоції.
Переклад — нове життя творів
— На Форумі видавців, окрім «Одновітрильного дому», ви презентували також книжку польської поетеси, прозаїкині, літературознавиці Анни Фрайліх «Ім’я батька» у вашому перекладі. Чи є це своєрідним поверненням Анни в Україну?
— Безумовно. Анна була модераторкою мого першого виступу у Колумбійському університеті. Там познайомилися і з того часу дружимо. Родина Анни народилася і жила у Львові. Під час Голокосту і Другої світової війни ніхто з родичів не вижив, крім її батька та матері, які опинилися на території Киргизії. Анна народилася у киргизькому місті Ошу, а в 1969 році переїхала до Нью-Йорка, де мешкає дотепер. Вірші, які увійшли до книжки «Ім’я батька», я обрав із кількох попередніх збірок, видаваних у Польщі та за її межами. Досить довго перекладав цю книжку. За друк взялося видавництво «Крок», підтримав Інститут літератури Кракова. Анна давно мріяла, щоб її вірші зазвучали українською. Адже її мама володіла українською мовою, знала напам’ять вірші Тараса Шевченка, Лесі Українки. Тому переклад збірки «Ім’я батька» українською — це умовне повернення Анни на місце, де жила її родина.
— Ваша поезія перекладена багатьма мовами. Нещодавно відома американська поетеса і перекладачка Олена Дженнінґс переклала ваші вірші. Книжка вийде у наступному році. Знаючи англійську мову, маєте унікальну можливість простежити за процесом перекладу вашої творчості, долучитися до нього. Чи так це?
— Поезія — це дуже делікатна матерія. Те, що звучить поетично українською, може не звучати англійською. І стоїть питання, як перекласти добре. Я ніколи не є тим пуританином, який каже, що той чи інший рядок не можна змінювати. Можна! Бо природа іншої мови інакша, і вірш має вжитися, адаптуватися до неї. Тим більше, для перекладної практики США є така річ — переклад мусить бути так адекватно зроблений, аби американський читач навіть не підозрював, що це переклад. У цьому полягає складність, філігранність праці перекладача.
«Культура — це найвищий рівень комунікації»
— Ви живете на узбережжі Атлантичного океану і майже щороку прилітаєте в Україну, щоб поспілкуватися з читачами. Попереднього разу приїжджали два роки тому. Чи змінюється Україна?
— Зміни відчутні. Розбудовується інфраструктура — це дороги, відкриті нові крамниці, пропонуються та надаються нові послуги і так далі. Це все на поверхні. Можливо, важче змінюється ментальність, хоча цей процес також триває. Незалежній Україні 30 років, радянське минуле, яке несе Україна, є доволі важким наплічником. До цього додаються внутрішні та міжнародні політичні виклики, війна на сході… Все не так просто. Ідеальної країни і суспільства немає. Але той вектор, за яким рухається Україна, змінюється.
— Література може бути комунікативним мостом?
— Безумовно, література, мистецтво можуть бути мостом. Культура — це найвищий, інтелектуальний рівень комунікації. Він задає тон спілкування і для політиків, і для простих громадян.
— Чи маєте можливість активно комунікувати з українцями, які живуть у США?
— Безумовно. У жовтні вже запланована зустріч у Філадельфії, де відбудеться презентація «Одновітрильного дому».
— Відомо, що працюєте над новим романом. Розкажіть трохи про сюжет й ідею.
— Новий роман наполовину написаний. Головний герой живе у США, розлучений із дружиною. Все життя у нього перемежоване різними речами. Він уже в тому віці, що хоче знайти сенс. Для мене в прозі важливо, щоб за кожним реченням був другий, третій план. Я люблю красу тексту, не простоту. Має бути естетика.
Тамта ҐУҐУШВІЛІ.
Фото Ярослава МАСЛЮКА.