Тридцять років Незалежності: прогрес чи занепад?

Тридцять років Незалежності: прогрес чи занепад?

Те, що сталося один раз, може ніколи не повторитись. Але те, що сталося двічі, неминуче відбудеться і втретє.
(Арабське прислів’я).

Проголошення 24 серпня 1991 р. державної незалежності України, Помаранчева революція наприкінці 2004 р., Революція гідності в листопаді 2013 — лютому 2014 р., достойний опір російському агресорові в Лугандонії свідчать про політичний розвиток нашого суспільства і його  резерви. Ці події були найпомітнішими в українській новітній історії, схвалюються більшістю наших громадян і мали би стимулювати зростання їхнього добробуту. Як відомо, він вимірюється тим, що в гаманці, або заможністю, і тим, що в душі. Від чистоти останньої залежить відповідність людської поведінки загальновизнаним нормам моралі, які встановлені Божими заповідями: шануй батьків, не вбивай, не кради…

Свої суверенні здобутки ми оцінюємо по-різному. Деяким подобаються. Але вистачає незадоволених. Вони очікували кращої долі. Видно, буття таки впливає на свідомість. Щирий українець не такий простий, як його малюють. У нього мимоволі виникають крамольні думки про причини наших тотальних негараздів. Непокоїть, чому після приватизації виробничих ресурсів однієї з наймогутніших країн Європи, які вважалися народною власністю, він не розбагатів, а став ще біднішим. Розуміє, що значну частину державних ресурсів тепер поглинає війна з путінською Росією. Але ж не настільки?  

Його обманюють не вперше. Він ще може пережити чужий гріх, але ніколи не пробачить чужого достатку. Особливо, коли вони уживаються в одній особі і виставляються напоказ. Він злий на колишню українську владу й ображений на теперішню. Йому все важче знаходити між ними різницю: на людях одна одну критикують нещадно, звинувачують ледь не у людоїдстві, але ніхто з них так і не відповів перед законом і добровільно не відмовився від царських привілеїв.

Обвал економіки

Матеріальний рівень життя передовсім залежить від економіки та від того, як держава розпоряджається своїми ресурсами. Економічний розвиток найкраще характеризує динаміка валового внутрішнього продукту (ВВП), тобто вартісного обсягу вироблених товарів і наданих послуг.

Реальний ВВП України за роки незалежності впав на 35%. Згідно з даними Світового банку, це — найгірший результат у світі за останні 24 роки. В 1990 р. ми випускали високотехнологічну продукцію. Однак накопичення попередніх поколінь майже закінчилися. Якісні показники нашої економіки наблизилися до обвалу. Її енергоємність у декілька разів вища, ніж у країнах Євросоюзу.

За оцінкою Інституту економічних досліджень, зношеність наших основних фондів у галузі виробництва й розподілу води, газу, електроенергії наближається до критичного стану. Майже щодня щось горить, обвалюється, хтось отруюється, гине. Щоб пересвідчитися, не треба далеко їхати чи заглядати під землю. Достатньо наблизитися до Тернопільського ставу. Краса неповторна, береги осипані маєтками нових українців, а вода в цій перлині не має приємного запаху!

Народ вимирає

У 1992 р. на теренах України проживали понад 52 мільйони наших громадян. На 1 січня 2021 р. чисельність наявного населення України з урахуванням тимчасово окупованої території Донецької і Луганської областей, але без Автономної Республіки Крим, становила 41 мільйон 588,4 тисячі осіб. Це на одинадцять мільйонів менше. За роки Другої світової війни прямі людські втрати Української РСР становили від 8 до 10 мільйонів.

Безпосередньою причиною нинішньої демографічної катастрофи є природне скорочення населення, тобто значно більше помирає, ніж народжується. Ця тенденція продовжується: протягом 2020 р. кількість жителів України скоротилася на 314 тисяч 62 людини.

В Україні одні з найгірших в Європі показники народжуваності та смертності. Хоч у 60-х роках в Українській РСР усе було навпаки. До речі, чисельність населення в наших краях зростала навіть за окупаційної польської влади, в 1920—1930 роках.

Багато українців не вірять у власну перспективу на своїй Батьківщині, голосують ногами. Ми — лідери в Європі за кількістю працездатного населення, що трудиться за кордоном. За даними українського уряду, за кордоном лише на постійній основі працюють понад три мільйони наших громадян. Точна кількість наших заробітчан невідома, адже ніхто не веде обліку українців, які працюють там нелегально.

Бідні — багаті

Спеціалісти вважають, що вирішальне значення (на 60—80 відсотків) для життя і здоров’я людини має соціальна справедливість. Вона гарантує порядок і тримається на моралі та законі. Якщо суспільство позбавлене цього стержня, воно приречене на самознищення. Настануть зневіра, беззаконня, хаос.

Щось схоже спостерігається в нас. Наявні доходи розподіляються несправедливо. Маємо в декілька разів меншу, ніж у розвинених країнах, частку зарплати в собівартості нашого продукту і чи не найбільший розрив між бідними та багатими на пострадянському просторі. У США, країнах Західної Європи майнова нерівність приблизно в десять разів менша. За останніх тридцять років більшість наших громадян не стала жити краще, ніж за часів СРСР, і від своїх найближчих сусідів (поляків, росіян, білорусів), хоч наші стартові можливості на зорі незалежності були чи не найкращі. Після розпаду СРСР в Україні залишилися 30% військово-промислового комплексу, 70% європейських і 40% світових чорноземів, 5% запасів світових корисних копалин.

За даними соціологів, у нас рівень бідності перевищує 50 відсотків, що є найгіршим показником в Європі. Незважаючи на це, множаться доларові мільярдери. Їх семеро. Серед них — п’ятий президент України Петро Порошенко.

Благополуччя суспільства вимірюється не кількістю мільярдерів, а рівнем життя бідних. Щоб появився один мільярдер на рік, повинні збідніти близько 20 мільйонів наших громадян. Японці вважають, що під час економічної кризи треба економити на чиновниках, бо вони живуть за рахунок бюджету. Чиновник має демонструвати скромність. У Грузії не сплачує податків підприємець, який не використовує найманої праці. У нас — навпаки. Філософія Податкового кодексу України — бідні заплатять за багатих. Щоб відвернути увагу наших співвітчизників від цієї проблеми, нам придумують автокефалію, НАТО, ЄС… Допускаю, що таку ж мету переслідує «братня» Росія. Чи не тому була розв’язана війна в Лугандонії?

Де наш Рузвельт?

У 1933 р. США охопила Велика депресія: катастрофічне падіння економіки, масове зубожіння населення і безпрецедентна втрата владою довіри своїх громадян. Але прийшов великий президент Франклін Рузвельт. Він побачив порятунок американської нації в її об’єднанні та зростанні довіри у суспільстві. Для цього запропонував такі три першочергові завдання.

1. Усі потуги держава спрямовує на захист скромної людини. Героями засобів масової інформації повинні бути прості люди, безробітні, чесні поліцейські, а не привабливі бандити.

2. Виконувати обіцяне.

3. Якомога менше красти. Злочин не повинен окупатися.

Люди повірили йому. Невдовзі США стали найзаможнішою країною. А прикутий до інвалідного візка американський президент довів усьому світові, що видатним державним діячем у сучасний період може бути лише високоморальна людина.

Замість епілогу

Попри ці та інші негаразди, все-таки ще не вмерла Україна. Прогрес — це зростання правдивості. Наше майбутнє залежить передовсім від нас. Тож будемо не лише сподіватися, що згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.

Для процвітання нам залишилося не так уже й багато: ще раз відкрити Америку, знайти свого Рузвельта і виконувати його настанови.

Орест ЗВАРИЧ.