У школі фізкультуру не любила, в університеті прогулювала пари з фізичної підготовки, а нині не уявляє свого життя без спорту. Ще декілька років тому вона проводила концерти і грала на сцені, тепер же змінила вишивані костюми на форму рятувальниці.

Усе це — про тернополянку Наталю Тяжолу, яка нещодавно здобула бронзову нагороду на змаганнях «Найсильніший пожежний-рятувальник. Дніпровська хвиля-2021». Дівчина зайняла третє місце в індивідуальних забігах серед жінок і стала першою в області рятувальницею, якій вдалося отримати призове місце на подібних змаганнях. 

Своєю історією успіху Наталя Тяжола поділилася з читачами «Вільного життя плюс».

Зі сцени — у рятувальниці

Рятувальницею загону аварійно-рятувальних робіт ДСНС України в Тернопільській області Наталя Тяжола працює вже півтора року. Розповідає, що поповнила лави Державної служби з надзвичайних ситуацій випадково.

«Мою маму досі запитують, як я сюди потрапила, адже ніколи не була спортивною людиною. Окрім того, в моїй родині немає пожежників, — розповідає Наталя. — А запропонували мені роботу через соцмережу Instagram, де я веду блог, публікуючи фото та відео своїх тренувань і спортивних досягнень. Цікаво, що напередодні я зовсім випадково натрапила в інтернеті на відео змагань рятувальників і, пригадую, про себе подумала: «Ваув, як це круто!» І уявіть моє здивування, коли через кілька днів після цього мені приходить повідомлення із запитанням, чи не хотіла б я спробувати свої сили у подібних змаганнях і приєднатися до команди рятувальників? Звичайно, я була шокована, але відчула у цьому якісь знаки долі».

На той момент Наталя працювала у Центрі творчості дітей та юнацтва, а також паралельно тренеркою із кросфіту — виду тренувань, який поєднує у собі кардіонавантаження, гімнастичні й силові вправи.

«За освітою я — педагогиня, як і моя мама, тому, так би мовити, продовжила сімейну династію. П’ять років я працювала культорганізаторкою: грала у виставах, проводила концерти, організовувала майстер-класи для діток. Тоді зі спортом я була уже на «ти», часто їздила на різні змагання. У 2019 році виграла п’ять стартів «Гонки націй». А почала тренуватися у 2009-му, коли познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Миколою. Він показав, що вийти на пробіжку можна не тільки для того, аби здати залік чи якийсь норматив, а просто так, для себе. Тому, оглядаючись назад, сама дивуюся, як із дівчинки, котра прогулювала фізкультуру, я стала спортсменкою?» — каже тернополянка.

Наталя Тяжола пригадує, що не завагалася, коли отримала пропозицію змінити роботу. 

«На службу в ДСНС я прийшла в 31 рік, і, як каже моя мама, у цьому віці вже час трошки заспокоїтися, почати вишивати і готувати компоти з варенням на зиму. Але в мене є постійне прагнення до змін, до різних пригод. Тому мама, звичайно, дуже переживала, адже робота рятувальника — небезпечна для життя, але нині вона вже звиклася з цією ситуацією, — ділиться тернополянка. — Щодо мене, то хоча серед моїх родичів чи знайомих не було нікого в пожежній службі, проте я собі уявляла, що це дуже круто: бути рятувальницею, носити форму, представляти державну структуру на солідних змаганнях. І хоча раніше ніколи не прагнула цього, в процесі роздумів зрозуміла, що це те, чого мені на той момент не вистачало».

Чоловіків і жінок на службі немає

Робота в загоні Наталі передбачає пошук зниклих людей, роботу в печерах, каньйонах, каналізаціях, колодязях тощо. Перед тим як рятувальницю прийняли на роботу, вона пройшла не одне навчання.

«Я тренувалася на навчальній вежі з альпіністським спорядженням, вчилася підніматися і опускатися поверхами, в’язати вузли, користуватися карабінами, спускатися в колодязях, відпрацьовувала навички в печерах, на відкритій території. Навчання також передбачало пошук умовного потерпілого в ущелинах, орієнтування на мапах, за компасом, навігатором», — пригадує дівчина.

Хороша спортивна підготовка стала в нагоді Наталі як під час навчань, так і в роботі.

«Посада рятувальника передбачає значні фізичні навантаження, щоб працівник був готовим до роботи в екстремальних умовах. Відповідно спорт у цій структурі дуже вітається», — підтверджує рятувальниця.

Натомість  Наталії довелося звикати працювати в чоловічому колективі, адже жінок у цій сфері поки що не так багато.

«Я сприймаю своїх колег не як чоловіків, а як партнерів по тренуванню, так само вони ставляться до мене. Наприклад, якщо ми виходимо з потягу і треба винести сумки, то кожен це робить самостійно. Я вважаю, це нормально, бо ми всі боремося за гендерну рівність, але, коли дівчині треба понести сумочку, то рівності вже немає. Тому в нашій професії, якщо хочеш тренуватися і виступати на рівні з чоловіками, будь ласка, підтримуй цю тенденцію», — вважає Наталя.

«Золота бронза»

Змагання «Найсильніший пожежний-рятувальник. Дніпровська хвиля-2021» за міжнародним форматом «Firefighter Combat Challenge» серед збірних команд ДСНС України стали для Наталі Тяжолої першими у кар’єрі. Участь у них як для чоловіків, так і для жінок, каже рятувальниця, передбачає серйозну фізичну підготовку.

Сама смуга перешкод, додає Наталя, є імітацією дій рятувальника під час пожежі, а саме: підйом пакета (19 кг) на майданчик четвертого поверху навчальної вежі; підйом рукавної скатки (19 кг) на мотузці та спуск з вежі; переміщення металевої балки (кайзер 75 кг) на відстань 1,5 м за допомогою молота (4 кг); прокладання робочої лінії (біг слалом) та подання рукава (40 кг) (а відчуття, ніби тонна — каже рятувальниця) для гасіння умовної пожежі; транспортування потерпілого (80 кг) на відстань 30 метрів.

Окрім того, всю смугу треба долати в спеціальному споряджені, вагою близько 20 кг, а дихаєш через маску зі стиснутим повітрям, яке в балоні за спиною.

«Умови на цих змаганнях однакові і для чоловіків, і для жінок. Я дуже довго готувалася до них, багато тренувалася, знала, що мої суперниці — дуже сильні. Чесно кажучи, не розуміла, на який результат і час розраховувати. Мені навіть говорили, мовляв, не рівняйся на суперниць, адже вони стають переможницями не один рік, живуть на тренуваннях, а ти просто пройди дистанцію спокійно до кінця, щоб принести хоч якісь бали команді. Більше того, нас ніхто не очікував на тих змаганнях і не вважав за конкурентів, — розповідає Наталя Тяжола. — Важко було не тільки фізично, а й морально, адже я звикла, що виступаю сама за себе і відповідальність несу лише за свій результат. А на цих змаганнях я була однією із ланок команди, розуміла, що вони сподіваються на мене, і дуже хотілося виправдати надії колективу. Відверто кажучи, було навіть трохи лячно, але є змагання, де я хвилююся більше. Тут у мене за плечима була підтримка. До того ж я робила те, що люблю, і те, що хочу».

Від другого місця Наталю відділили всього дві секунди — свою дистанцію вона подолала за 3 хвилини 10 секунд, що принесло їй бронзову народу. Її рятувальниця називає «золотою бронзою».

«Я була шокована, коли почула голос коментатора, який сказав, що в мене третій результат. Здивовані були й суперниці, адже я вперше на таких змаганнях, та й узагалі перша жінка з Тернопільської області, яка здобула призове місце. Уся команда і керівництво нашої служби були дуже раді», — ділиться Наталя.

Загалом же команда тернопільських рятувальників посіла на змаганнях сьоме загальнокомандне місце.

Не боятися і не лінуватися!

Нині Наталя готується до Кубка України за міжнародним форматом «Firefighter Combat Challenge» серед збірних команд ДСНС України, який відбудеться у вересні в Києві. У жовтні — змагання за Кубок Буковеля. Тренування у рятувальниці — шість днів на тиждень. Окрім того, Наталя виховує 10-річну донечку Поліну, працює тренеркою у спортивному залі, веде власні онлайнмарафони схуднення, пропагує здоровий спосіб життя та не збирається зупинятися на досягнутому.

«Мене часто запитують, як я усе встигаю. Я кажу так: кожен обирає для себе пріоритети та завжди знайде час, можливості, кошти на те, що для нього важливо. Так, мені доводиться жертвувати обідами з друзями, спільними вечорами. Я не можу собі дозволити нічні посиденьки, засиджуватися в соцмережах, перегляди серіалів, бо мені потрібен повноцінний сон, — пояснює Наталя. — Водночас переконана, коли людина не хоче чи не любить щось робити, якщо в неї немає внутрішнього прагнення, то нічого й не вийде. Наприклад, я вже не готова навіть за великі гроші робити те, що не хочу. Я живу один раз і дуже ціную своє життя».

Рятувальниця своїм прикладом хоче надихнути всіх займатися тим, до чого лежить душа, не звертати увагу на стереотипи в суспільстві, критику близьких і завжди слухати себе.

«Я знаю, як це важко, коли ти хочеш щось спробувати, але не маєш підтримки. Повірте, коли я тільки починала займатися кросфітом, мене ніхто не підтримував. Більше того, багато людей говорили, що я займаюся дурнею. Але не треба боятися самотності та заповнювати простір навколо себе переглядами фільмів, друзями і так далі. Насправді, самотність — це не так уже й погано. Наприклад, я часто використовую пробіжки наодинці як діалог із собою, — розповідає Наталя. — А щоб зрозуміти, чим ти хочеш займатися, то найперше треба слухати себе. І якщо ви знайшли ту сферу, в якій бажаєте себе спробувати, то не притупляйте це прагнення на догоду суспільству чи  близьким. Пробуйте — і однодумці знайдуться. Якщо ти робиш те, що любиш, хочеш, то твоє оточення з часом буде змінюватися. Головне — не боятися змін і не лінуватися!» 

Світлана ШЕВЧУК.

Фото з архіву Наталії ТЯЖОЛОЇ.