Поблизу Шумська працівники львівського меморіально-пошукового підприємства «Доля» виявили останки чотирнадцяти тіл членів ОУН-УПА, загиблих, імовірно, в 1946—1952 роках. Після судмедекспертизи відбудеться їхнє перепоховання за християнським обрядом із почестями, гідними пам’яті борців за волю України.
Позначка: доля
Що сильніше від зброї?
Він лежав у лісі вже п’ятий день без їжі, без води, без будь-яких медичних засобів. Навколо були тільки мертві тіла побратимів. Гангрена знищувала його тіло.
Чи є в людини доля?
Дорогі в Христі брати і сестри! Господь Бог вручив людям десять заповідей, якими людина повинна знаходити дорогу до спасіння. Але, на моє переконання, достатньо виконати першу заповідь Господню, і не виникне потреби дотримуватись інших. Вона звучить так: «Полюби Бога свого всією душею своєю, всім серцем своїм», і «Полюби ближнього свого, як самого себе». На цьому...
Подарунок долі
ВЛАДОВІ УЖЕ ДАВНО ЗА ТРИДЦЯТЬ. А З ОСОБИСТИМ ЖИТТЯМ НЕ СКЛАЛОСЯ. НА РОБОТІ — ВСЕ ДОБРЕ, ВІДНЕДАВНА ЙОМУ ДОВІРИЛИ ОЧОЛИТИ ВАЖЛИВИЙ ВІДДІЛ У ПРЕСТИЖНОМУ БАНКУ, МАЄ У ПІДПОРЯДКУВАННІ ДВАДЦЯТЕРО ПРАЦІВНИКІВ. МЕШКАЄ У ДВОКІМНАТНІЙ КВАРТИРІ В ЦЕНТРІ МІСТА. МІГ БИ СОБІ ДОЗВОЛИТИ І БІЛЬШУ, АЛЕ ДЛЯ КОГО?
Просто Марія, або Хресна дорога української матері
У нашому місті на маленькій вуличці без назви жила проста жінка Марія із сім’єю. Про такі сім’ї народ склав пісню: «А в нашого Омелечка невеличка сімеєчка: тільки він та вона, та старий та стара, та дві дівки косаті, та п’ять хлопців вусатих». Тісно їм було. Влітку спали в стодолі, поки влада не наказала розібрати її,...
Сонячний шлюб у липневу днину
Мирослав та Ганна Біркові зі Збаража сидять у затінку саду та згадують далеку післявоєнну літню днину. «Кажуть люди, що яка погода буде в день одруження, таке й життя молодят чекатиме, — мовить до мене пані Ганна. — І знаєте, коли ми зранку йшли до церкви, то було хмарно, але як взяли шлюб — випогодилося». Їхнє...
Листи — як ті птахи…
Він довго не міг прийти до тями. Як так сталося? Чому? Удень Василь, заклопотаний господаркою, вічною сільською роботою, ніби забувався. Та в круговерті клопотів йому вчувався теплий голос дружини: «Васильку, час обідати. Хутко мий руки. Я щось таке смачненьке приготувала для нас…»
На чужому нещасті щастя не збудуєш
Життя складається в кожного по-різному. Хтось знаходить свою рідну людину, будує з нею міцні стосунки, акуратно викладаючи кожну цеглинку. Інші крадуть чиєсь щастя, вважаючи, що мають на це повне право.
Усе, що стається, – на краще
Рано Мирося вийшла заміж. «Ой дитино, не думай, що жену тебе з дому, але й чекати нема на що ліпше… Це поки молода ти, зелена, про любов мрієш, про принца, а в житті так нема. Клопоти, будні… Яка там любов, які там почуття? Та й не такий, зрештою, вже нездалий той Стефко. То й що,...