ОЛЕНА МАЙЖЕ ЩОНОЧІ ПРОКИДА ЄТЬСЯ ВІД АРОМАТУ СВІЖОЇ ЗДОБИ З КОРИЧНО-ЯБЛУЧНИМИ, ВАНІЛЬНИМИ, КАРАМЕЛЬНИМИ НОТКАМИ… ІНКОЛИ ЇЇ БУДИТЬ ЗАПАХ ШОКОЛАДУ. ТАКИЙ ГУСТИЙ, ЩО ХОЧЕТЬСЯ ОБЛИЗАТИ ГУБИ. ТОДІ ЖІНКА ПОЧИНАЄ МАЙЖЕ БЕЗЗВУЧНО, ЩОБ НІКОГО НЕ РОЗБУДИТИ, ПЛАКАТИ В ПОДУШКУ. БО ТЕПЕР НА МІСЦ І ЇЇ ОШАТНОЇ ПЕКАРЕНЬКИ — РУЇНИ. НЕ ВЦІЛІЛИ НІ СТІНИ, НІ ОБЛАДНАННЯ. У ТИХ...
Юлію Лисик із Харкова, як і всіх українців, війна застала зненацька. Після восьми діб постійних бомбардувань та артилерійських обстрілів вона з двома дітьми покинула рідне місто, залишивши вдома чоловіка і близьких. Їхала на захід України до родичів, не маючи жодних планів, з одним бажанням — вибратися з-під обстрілів, щоб зберегти життя дітям.
Плакала, читаючи розповіді «Я не пам’ятаю свого тата». Плакала, бо, на жаль, пам’ятаю свого. Дуже добре пам’ятаю, часом ті болючі спогади будять мене посеред ночі. Але язик не повертається назвати його татом. Люди згадують своє повоєнне дитинство без татів — бідне і важке. Але тоді війна залишила сиротами багатьох дітей, ніхто дуже не розкошував, а...
Команда DeepStateUA презентує хронологію російсько-української війни. Періодично створює зведення з фронту, відображаючи ключові зміни. По відео можна перейти на YouTube та підтримати команду DeepStateUA Також є онлайн карта з оновленнями https://deepstatemap.live/
Майже 200 годин і понад тисячу кілометрів. Такою була дорога до Тернополя із пекла війни — Маріуполя — для сім’ї Акусків. На свій страх і ризик родина вирушила із міста, яке перебуває в облозі, і де десятки тисяч людей залишаються без води, їжі й тепла.
Cиво-чорне небо зливалося із землею, барикади мішків з піском слугували сучасною фортецею. Він стояв на даху будівлі трансформаторної підстанції і вдивлявся в далечінь, ретельно прислухаючись до найменших звуків. Спокою не давало погане передчуття: зараз щось відбуватиметься… Із-за небокраю, звідки зазвичай виходить сонце, сповіщаючи про новий день, повільно їхали два важкі автомобілі з вимкненими фарами, шум...
Що більше спілкуюся з учасниками бойових дій на сході України, то більше переконуюся, які це справді пасіонарні люди. Зовні ніби й нічим не відрізняються від інших, а в годину біди — не власної, а загальнонародної — кидають усе (сім’ю, дім, роботу) і йдуть захищати Вітчизну. Хтось тікає від повісток, ховається по закордонах, аби тільки оминула...
Святослав Гібляк майже двадцять років служить у Збройних силах України. Каже, в родині ніколи навіть не обговорювали, ким він стане, закінчивши школу. Знали: безперечно, військовим. Адже дитинство, шкільні роки його минали у військових містечках. У Шепетівській середній школі на Хмельниччині навчався на «добре» та «відмінно», атестат отримав з переважною кількістю «п’ятірок». До пізнання та здобуття...
Вшанувати пам’ять всесвітньо відомого українського співака, соліста Паризької національної опери обласна філармонія збиралася ще 29 червня, у день загибелі Василя Сліпака в бою на Донбасі. Але тоді не зібралася публіка: всього десять квитків було продано. Тож вечір пам’яті перенесли на осінь, до того ж зробили вхід вільним, щоб якомога більше людей змогли взяти в ньому...
Лішня… Маленьке село за Кременцем. Православна парафія, що нараховує пів сотні вірних. І пантеон за греблею під лісом над тихим плесом ставу, про який знає уже вся Україна. Поруч б’є цілюще джерело Святої Анни, води з якого прагне набрати чи не кожен. А ще вмитись холодною джерельницею, занурити в неї руки, ноги, якщо дошкуляють болячки....
