Віддай людині крихітку себе.
За це душа наповнюється світлом.
Ці слова Ліни Костенко дуже влучно характеризують красиву жінку, люблячу матусю і бабусю, вчительку села Башуки, що на Кременеччині, Марію Олександрівну Дуденко.
Саме у Святвечір 65 років тому на світ з’явилася дівчинка, якій судилося іти складним життєвим шляхом. Як мама нам розповідала, дитинство її було нелегким: хотіла вчитись, а підручників не мала. Тож позичала в подруг — і готувалася до уроків. Мабуть, тому, що змалку була вперто допитливою, і стала згодом на ноги. А ще підтримували старші брати і сестра.
Коли мама розповідає нам, як, закінчивши десятирічку, незабаром пішла працювати, клубок підступає до горла: як же молодість, розваги, безтурботність?! У матусі такої розкоші не було. Хворіла бабуся, її мама, потрібні були кошти на ліки, на прожиття, та й собі хотілося щось із одягу купити. Знаходила сили і на роботу, і на батьків, і на навчання в Тернопільському педагогічному інституті на фізико-математичному факультеті.
Незабаром вийшла заміж та народила мене. І тато, і мама працювали, а зі мною були дідусь та бабуся — татові батьки. Бо ж мама пішла в невістки.
Спочатку вона була просто вчителем, пізніше — завучем нашої восьмирічки. Навчала мене та інших дітей точних наук. І вже закінчуючи школу, я розуміла, що як би важко не було в житті, я повинна йти вперед, долати всі перешкоди, розвиватися та реалізувати всі можливості, які мені пошле Господь. Такою була мамина наука.
А ще моя матуся дуже гарно співає. Тоді, в 70─80-ті роки був розвій художньої самодіяльності. Які концерти готував мій тато в селі, будучи художнім керівником у сільському клубі! Співала там і мама…
Та нині бабуся Маруся найбільше себе віддає двом внучкам. І хоча приїжджають вони до неї переважно на канікули, вона з ними кожен день у молитвах. Відчувають ту любов мої донечки — ростуть добрими і чуйними.
Мамо, найрідніша в світі! Як же я вдячна тобі за те, що все своє життя ти присвятила мені й моїм дітям! В тебе немає сина, але зятя свого ти 20 років тому прийняла, як рідного, і в усіх молитвах молишся за двох дітей та двох онуків. Пробач мені за те, що іноді, коли хтось із нас хворіє, я не мовчу, а зізнаюсь тобі. Хтось скаже, що це егоїзм. Але насправді нас виліковують твої молитви. Ти так багато настраждалася в житті, що Господь відразу тебе чує і через тебе нам дає благословення.
Я дякую за всі твої повчання, розповіді, настанови любити, жити чесно, бути справедливою і прощати. Як би важко і гірко не було — прощати.
Люба матусю, найкраща бабусю! Нехай Матінка Божа молить Бога за твоє здоров’я та довголіття. Живи нам на радість, будь своїм внучкам і надалі еталоном сильної, вольової, чесної та справедливої Жінки! Прийми слова подяки з пісні, яку виконує твоя внучка Ілонка:
Осінь стука в двері — не прогнати.
За плечима прожито багато,
Все було — і радість, і печаль.
Та не треба, рідна, сумувати,
Знаю, що років не наздогнати,
Від думок твоїх на серці жаль.
Не сумуй, бабусю моя рідна, милая моя.
Ти для мене — сонечко погідне, пісня солов’я.
Знаю, що в молитві день і ніч йде твоє життя.
Всім завдячую тобі, бабусю, знаю я.
Листя опадає, дні коротші,
Плачуть у дощах безсонні ночі,
Спогад знов думки твої знайде.
Але прожени печаль, бабусю,
Я до тебе ніжно усміхнуся,
Знай, ще літо бабине прийде.
Кажуть, що для мами рідні діти,
Але знаю, правди ніде діти,
Для бабусі ми рідніш за всіх.
Хай міняється усе на світі,
За весною знову прийде літо,
Тільки нас завжди бабусин жде поріг.
Тетяна КУЛЬКА
м. Броди Львівської області
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте