Ольга Павлівна була на сьомому небі від щастя. Дочекалася. Найзаповітніша мрія здійснилася. Оце так подарунок до її ювілею піднесла доля! Сільський будинок культури, якому вона віддала тридцять років своєї творчої діяльності, реконструювали.
На місці колись сірого, зморщеного гриба з потрісканою шапкою-дахом вигулькнув з уже пожовтілих осінніх дерев молодий хвацький будинок–боровичок під шоколадною бляшаною шапкою.
Якимось дивом клуб потрапив у перелік об’єктів соціально-культурної сфери, що потребують капітального ремонту, і отримав чималеньку суму грошей. І на комп’ютер залишилося, і на музичні інструменти, і на костюми. Це була сенсація для їхнього маленького, Богом забутого села.
«Це ж тепер і бібліотеку облаштую, і гуртки будуть працювати, і аматорський театр відновимо. Ой лишенько, тільки б серце не вистрибнуло з грудей від радощів. А яка відповідальність за все! Це ж потрібно буде їхати в район та просити про розширення штату. Сторожа — то обов’язково, керівника гуртка, бібліотекаря — хоча б на половину ставки», — плани крутилися в голові Ольги Павлівни, і від хвилювання вона тепер кожного дня мала підвищений тиск. А може, й від тих нервів, які вона витратила на майстрів. За усім потрібно було пильнувати, все обліковувати. А як же інакше? Не покеруєш, не додивишся, то добра не буде, люди нині хитрі й підступні. Але з нею такий варіант не проходить. Віддала багато сил і здоров’я, але результат, як говорять, відмінний.
— Наш клуб, як лялька! — сказав дід Онисько, а він знає в житті толк.
До відкриття готувалися всім селом. Людей, які, здавалося, спали, сколихнула культурна революція. Діти розучували вірші, таночки, сільські молодиці вишивали рушники, співали пісень, бабусі та дідусі зносили старі речі, облаштовуючи світлицю, чи то ба сільський музей. Долучилися й учителі місцевої школи, і працівники сільської ради, і навіть місцевий фермер спонсорував добротну огорожу навколо оновленого будинку.
Наближався урочистий день. Майже все було готове: сценарій урочистої частини і концерт, і святкове частування гостей з району, а може, й з області — все було продумано до дрібниць. За три дні до свята Ольга Павлівна, як годиться, повезла в райцентр запрошення. До того ж зарубала індика, спекла хліба, зготувала яєць та сметани.
Ельвіра Карлівна — методист відділу культури і відповідальна за їхнє село, хоча й була в ньому років із десять тому, але взяла пакети і, склавши губи бантиком, із притиском сказала:
— Не треба було цього, але що ж, додому не повезете, тяжко буде… Зайдіть до головного, він хотів вас бачити.
Ольга Павлівна у вузькому довгому кабінеті Олега Петровича знітилася. Зупинившись біля дверей, відчула недобре. Біля нього сиділа ультрамодно вбрана та нафарбована білявка і бавилася гламурним телефоном.
— Ви, Ольго Іванівно…
— Павлівно, — поправила начальника жінка.
— Так, так, перепрошую. Так ось, Ольго Павлівно, ви вже пенсію оформили? — запитав.
Ользі Павлівні кров миттєво вдарила в обличчя, але, зібравши всі сили, вона тихо мовила:
— Та ні, якось за ремонтами не встигла.
— Ось тепер встигнете. Надія Сергіївна буде керувати культурою вашого села, — сказав Олег Петрович, показуючи рукою на білявку. — Правда, туди добиратися складно, то вона буде навідуватися, коли вважатиме за потрібне, а ви будете виконувати на півставки обов’язки бібліотекаря і за всім слідкувати. Ви — жінка ще досить енергійна, роботу знаєте, чи як ви кажете? Якщо бажаєте заслужено відпочивати, то я не заперечую, молодих спеціалістів у нас доволі — дипломованих, з новими поглядами та підходами до роботи. Культура тепер інша, аніж за часів вашої юності. Докорінно інша…
Як її ноги винесли на вулицю, Ольга Павлівна не пам’ятає. Сльози душили, розпач розпирав груди. Хотілося щезнути, пропасти, розчинитися в просторі. Їхала додому в автобусі й молилася. Нічого не розповідала односельцям, вони все прочитали на її обличчі. Що люди робили — вона донині не знає, бо мовчать.
Відкриття сільського клубу було врочистим і веселим. Таким веселим, що так тікала Надія Сергіївна — ледве високих каблуків не поламала. Бігла разом із районним начальником. А незадовго наказ прийшов із району про поновлення Ольги Павлівни на посаді завідувача сільським будинком культури. У штат ввели сторожа, бібліотекаря і навіть керівника гуртка. Бо що не кажіть, а громада — велика сила.
Раїса ОБШАРСЬКА
м. Чортків
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте