П’ятнадцять літ, рік у рік 31 грудня проти ночі Тетяна йшла до церкви. Вона могла зустрічати новоріччя в селі з батьками, але не хотіла чути їхніх настійливих побажань якнайшвидше вийти заміж і подарувати їм внуків. Її запрошували в свої товариства подруги, але в кожної з них були сім’ї — чоловіки, діти.
Всі розмови за святковим столом зводилися до цього — найголовнішого, чого в Тетяниному житті не було. Не могла вона стрічати Новий рік у гуртожитку, в своїй самітницькій келії, бо вити хотілося від розпачу. А от у храмі Таня переживала духовне піднесення. Велелюдні святкові богослужіння наповнювали її серце умиротворенням. Щоразу вона молилася ревно, до сліз, просила в Господа здоров’я і доброї долі собі й рідним. Щоразу входила до церкви у старому році, а виходила звідти в рік новий із новими надіями і сподіваннями.
Недавно я зателефонувала Тетяні в справах. Ми давно не бачилися. За цей час багато води збігло. Вона поховала батьків. Мешкає і працює в іншому місті. Я спитала, чи Таня досі стрічає Новий рік у церкві. З’ясувалося, що ні. Минулого року стояла на Майдані. Там і зустріла свою долю. Вадиму, як і їй, сорок. Вони закохалися одне в одного з першого погляду — і більше не розлучалися. Влітку одружилися, повінчалися.
— Не повіриш, — зізналася Таня, — але я якось відразу відчула, що він — мій чоловік. З одруженням вирішили не зволікати, бо вже немолоді, треба ще так багато встигнути. Обом хотілося діток. Тож тепер я маю сім’ю, квартиру, роботу. Нічого вже не хочу — тільки здоров’я і щоби все це, що відбувається зі мною нині, не закінчувалося ніколи…
Я була така рада за Таню! Аж просльозилася від розчулення.
— А цьогоріч, — поцікавилася, — підете з чоловіком до церкви вдвох?
— Уже втрьох, — відповіла грайливо-щасливим голосом. — Ми чекаємо дитинку…
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте