Дорогі в Христі брати і сестри! Враховуючи, як люди живуть розпусно, а від того найбільше страждають їхні діти, не можу залишитися осторонь цього питання. «Не чини перелюбу», — навчає шоста заповідь. Що це означає? Ми повинні вести чисте та пристойне життя в думках, словах, вчинках, щоб чоловік і дружина любили й шанували одне одного. Що таке шлюб? Це життєвий союз одного чоловіка з однією жінкою, в якому вони стають однією плоттю. Шлюб запроваджений Богом і здійснюється шляхом правильно дотриманих заручин. «Тому-то немає вже двох, але одне тіло. Тож, що Бог спарував, людина нехай не розлучає» (Мт. 19:6). Бог запровадив подружнє життя тоді, коли Він створив жінку для Адама, щоб вона допомагала йому. Він привів її до нього і освятив їхній союз (Бут. 2:18—24). Того дня Бог з’єднав чоловіка і жінку в святому подружжі. Наголошую: в Едемському саду Бог з’єднав одного чоловіка із однією жінкою. Апостол Павло навчає: «Нехай кожен має дружину свою, і кожна хай має свого чоловіка» (1 Кор. 7:2).
Багатошлюбність, багатожонство суперечать Божому призначенню. Втім, той факт, що за цивільним законом в часи Старого Заповіту чоловік міг мати більше однієї дружини, не доводить, що це схвалював моральний Закон Божий. Нам заборонено одружуватись з будь-ким, хто нам подобається. Ми також не можемо одружуватися зі своїми найближчими родичами, із родичами в першому чи другому коліні (Мт. 14:3—4). У певних випадках одруження може бути заборонене урядом (1 Петр. 2:11—13). Не варто одружуватись з тими, хто незаконно розлучений (Мт. 19:9) або одружений чи заручений з іншою особою (Мт. 1:18, 20). Не слід одружуватись і з язичниками (Повт. Закону 7:3—4), тобто з тими людьми, які не мають Отця за свого Бога…
Шлюб є союзом настільки близьким, що чоловік і жінка стають немов одне ціле (Мт. 19:6), і саме їх стосуються слова: «Плодіться і розмножуйтесь» (Бут. 1:28). Одруженню передує шлюбна церемонія. Перед Богом вона починається з правильно здійснених заручин, під час яких чоловік і жінка при свідках дають обіцянку стати подружжям. Такі заручини вимагають добровільної згоди тих, хто збирається одружуватись, а також згоди їхніх батьків (якщо вони є). Таємні заручини, на котрих не присутні свідки, є недійсними.
Одруження — це довготривалий союз, і його може скасувати лише смерть чоловіка чи дружини (Рим. 7:2). Воно також не триває на Небі (Мт. 22:30). Вдівець чи вдова можуть взяти шлюб з іншим чоловіком чи жінкою (Рим. 7:3). Бог забороняє зраджувати дружину чи чоловіка, а також залишати свою сім’ю, порушуючи таким чином обіцянку, дану Йому при вступі у шлюб. Однак Він дозволяє одному із подружжя домагатися розлучення, коли інший вчинив перелюб. «Блудників та перелюбників судитиме Бог» (Євр. 13:4). Шлюб є справою добровільною, однак його не можна так само добровільно відмінити. Оскільки чоловіка і жінку з’єднує Бог, то вони самі не можуть розірвати цей союз, не скоївши тяжкого гріха, яким може бути подружня зрада чи перелюб (Мт. 19:9) або ж навмисне залишення своєї сім’ї (1 Кор. 7:15). У таких випадках невинна сторона має Божий дозвіл (не наказ, а лише дозвіл) отримати легальне розлучення, після чого можна взяти шлюб з іншою особою. Розлучення, здійснене з інших причин, може бути виправдане тільки людськими законами, але не Божими.
Божої кари заслуговують також розбещені і нечисті думки, бажання, слова і вчинки. «Хто на жінку подивиться з пожадливістю, той вже вчинив перелюб з нею в своїм серці» (Мт. 5:28); «Бо що ті люди потай виробляють, соромно й казати» (Еф. 5:12). Одружені і неодружені люди порушують цю заповідь блудодійством (Давид, Самсон), нечистивістю (люди в Содомі, Рим. 1:27), оскверненням самих себе непристойними розмовами, лайкою, брудними жартами, похітливими поглядами, неохайним одягом чи його відсутністю, нечестивими думками у серці своїм. Багато з цих гріхів кояться приховано (Еф. 5:12), але Бог знає про них і покарає грішників (Еф. 13:4). Ті покарання приходять через жахливі хвороби (1 Кор. 6:18), і якщо ми не розкаємося, нас, без сумніву, очікуватиме одвічна кара (1 Кор. 6:9).
Наше життя повинно бути доброчесним і пристойним. Слід бути чистими у своїх думках, бажаннях, словах, вчинках. «Щоб ви стримувались від тілесних пожадливостей тіла, які проти душі воюють» (1 Петр. 2:11). Доброчесність — це непорочність і чистота серця, відсутність нечестивих помислів і бажань. Пам’ятаймо про те, що Бог читає всі наші думки (Пс. 138:1—4). Роздумуймо над своїми словами (Еф. 4:29) Бог чує все, що говориться втаємничено, тож будьмо і скромні, і порядні в поведінці, одязі, вчинках. Наше тіло — це Божий храм («Хіба ви не знаєте, що ваше тіло — храм Духа Святого, що живе Він у вас». 1 Кор. 6:19), тому піклуймося про його чистоту і непорочність.
«Не дивись на вино, як воно рум’яніє, як виблискує в келиху й рівненько ллється, — кінець його буде кусати, мов гадина, і вжалить, немов та гадюка, — пантруватимуть очі твої на чужі жінки, і серце твоє говоритиме дурощі…» (Приповісті Соломона 23:31…)
Ми повинні уникати ситуацій, за яких можливі блудодійство та перелюб («Утікайте від розпусти» (1 Кор. 6:18); «Стережись юнацьких пожадливостей» (2 Тит. 2:22). Остерігаймося спокуси, сторонімося всього, що може стати її причиною: танцювальних майданчиків, нічних барів, аморальних ігор, поганих компаній, непристойних книжок, пісень, фільмів. Ми також не повинні спокушати інших.
І на завершення хочу згадати, які особливі вимоги ставить Бог перед одруженими людьми. Він вимагає, щоб чоловік і дружина любили й поважали одне одного: чоловік — свою дружину, призначену йому Богом за помічника, дружина — чоловіка як главу сім’ї, згідно з Божою волею. «Як кориться Церква Христові, так і дружини своїм чоловікам в усьому. Чоловіки — любіть своїх дружин, як і Христос полюбив Церкву й віддав за неї Себе» (Еф. 5:24—25). Боже, благослови всі сім’ї любов’ю, ласкою, повагою як одне до одного, так і до діточок своїх, а всі воєдино сімейно нехай славлять ім’я Твоє — Отця, і Сина, і Святого Духа.
о. Василь ЮЗЬВАК
с. Бабинці Борщівського району
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте