«…Сьогодні нам ще не дано до кінця усвідомити їхній подвиг, не дано перевтілитись у той Великий Сенс, яким вони жили. Та все одно: минуть роки — і в нас останнє слово скаже те, що може бути «свідомістю моря, гір, хмар, нації, людини взагалі». Воістину ніщо на землі не зникає, і пережите будь-коли дітьми людськими — наша власність. На світло вже відомої іншим істини ми завжди будемо йти. Такий заповіт розіп’ятих за Ідею, за Людину, за Мистецтво…»
Цими словами закінчив свою книжку «Талан і талант Леся Курбаса» Лесь Степанович Танюк. У ній він проникливо виклав суть вертепу сталінської режисури «Сандармох». Серед 1111 соловецьких в’язнів, розстріляних третього листопада 1937 року, був і наш земляк Лесь Курбас.
Важко повірити, що 18 березня цього року відійшов у вічність великий громадський та політичний діяч, режисер, поет, прозаїк, публіцист, перекладач, мистецтвознавець, культуролог, народний депутат України п’яти скликань, голова Національної спілки театральних діячів України, голова Всеукраїнського товариства «Меморіал» імені Василя Стуса, шістдесятник, професор Київського державного університету театру, кіно і телебачення ім. Івана Карпенка-Карого, член національної комісії України у справах ЮНЕСКО Лесь Степанович Танюк.
Народився він 8 липня 1938 року в м. Жукин нині Вишгородського району Київської області. Дитинство провів із батьками в концтаборі в Німеччині (1941—1945). Сім’я Леся Танюка зазнала страшних репресій і жорстоких поневірянь, тому з дитинства у його душі жевріла ненависть до тоталітарного режиму та приниження людської гідності.
Мистецьку діяльність розпочав 1957 року в Луцьку актором обласного драмтеатру. В 1962 році з відзнакою закінчив режисерський факультет Київського театрального інституту ім. Івана Карпенка-Карого (клас Мар’яна Крушельницького).
На початку 1960-го Лесь Степанович започаткував знаменитий Клуб творчої молоді. Саме там були поставлені блискучі вистави, якими він заявив про себе як режисер з індивідуальним почерком, — «Маклена Граса» і «Патетична соната» Миколи Куліша, «Ніж у сонці» Івана Драча.
1963—1965 роки — час плідної праці у театрах Львова, Одеси, Харкова. З 1965-го — в Москві. Загалом Лесь Танюк поставив понад 100 вистав. Він автор понад 600 публікацій на теми мистецтва, соціології та політики.
З весни 1986 року Лесь Танюк керував Молодіжним театром у Києві, де його «Диктатура совісті» за М. Шатровим стала знаковим явищем. Він організував п’ятнадцять «Київських театральних вечорів», створив 12 фільмів про письменників розстріляного Відродження. 1991 року світове визнання отримала стрічка «Голод-33» — Лесь Танюк був співавтором її сценарію.
Лесь Степанович — член творчих спілок: письменницької, кінематографічної, театральної. Він, вдумливий аналітик, зробив величезний внесок у розбудову національної культури, користувався великим авторитетом і повагою творчої інтелігенції.
У час його головування у Всеукраїнському товаристві «Меморіал» ім. В. Стуса відроджено з небуття багатьох, які загинули у безкрайніх снігах імперії протягом десятиріч більшовицької навали; викрито низку злочинів тоталітаризму.
Свій щирий спомин про Леся Танюка я розпочала його словами про трагічний, розстріляний та перерваний творчий політ великого режисера-новатора, фундатора й художнього керівника кількох неповторних театральних колективів, мислителя і театрального філософа Леся Курбаса. Лесь Танюк зробив надзвичайно багато для відродження імені нашого земляка, яке в роки комуно-більшовицької влади було поганьблене та вилучене з духовного життя українців на півстоліття. І саме це переконує, що непідвладний часові та смерті той, хто горів для народу, хто своїм мистецтвом запалював людські серця.
Великий внесок у повернення Леся Курбаса в село Старий Скалат Підволочиського району зробило подружжя Танюків — Лесь Степанович і Неллі Миколаївна. З їхньої ініціативи рішенням ЮНЕСКО 1987-й, рік відзначення 100-річчя від народження нашого краянина, був оголошений в Україні роком Леся Курбаса. Група свідомої інтелігенції Тернополя висунула ідею відкриття меморіального музею-садиби Л. Курбаса в селі Старий Скалат, де пройшли дитячі і юнацькі роки театрального діяча. Та, на жаль, партійні і радянські органи ще не усвідомлювали значення творчості Леся Курбаса для українського театрального мистецтва. Тому були радощі й невдачі в тих, хто виносив цю ідею, і в тих, хто втілював її у життя. Наперекір усьому музей відкрили, і вже 29 років він є не лише джерелом пам’яті про великого Митця, а й живим вогнищем театральної культури.
Лесь Степанович провів титанічну роботу з відновлення пам’яті про Леся Курбаса. Звичайно, цей поклик передав йому наставник — Мар’ян Крушельницький, учень Леся Курбаса в Мистецькому об’єднанні «Березіль».
Лесь Танюк із дружиною передали ряд експонатів і були присутні на відкритті музею-садиби Л. Курбаса 19 лютого 1987 року. Вони неодноразово брали участь в урочистих святкуваннях ювілейних дат і масових заходах, присвячених Лесеві Курбасу.
Подружжя Танюків також є засновниками Національного центру театрального мистецтва ім. Леся Курбаса, який працює над створенням моделей театру нової мови, театру національного духовного середовища. Окрім мистецької і наукової роботи, центр веде активну діяльність із підготовки та видання наукових праць.
Важко підібрати слова, щоби мовити про людину з далекоглядними поглядами та націоналістичними переконаннями, в якої головним завданням було творення незалежної, позбавленої рабського духу України — потужної європейської держави.
Лесь Степанович міг ще багато зробити для зболеної України і стражденного народу, але, на жаль, всі свої ідеї та задуми лишив посеред дороги. Чи знайдеться той, хто підхопить його естафету й понесе його мудрі слова і настанови до простого народу, який він так любив? Хочеться вірити, що пам’ять про таких людей, як Лесь Танюк, житиме вічно.
Колектив обласного комунального меморіального музею-садиби Л. Курбаса сумує з приводу тяжкої втрати видатного театрального діяча й дослідника творчості Леся Курбаса. Пам’ять про нього вічно буде жити в наших вдячних серцях.
Ольга ВАСИЛИШИН,
директор музею-садиби Леся Курбаса, заслужений працівник культури України.
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте