Як не дивно, але є ще люди, котрі не вірять, що вже є Українська держава, й надіються на повернення минулого. Їх не так багато, але вони живуть в очікуванні нездійсненного, замість того, щоб розкривати усі свої здібності та включатись у розбудову своєї держави. Але нехай вже ніхто не сподівається — минуле, попри всі старання нашого північного сусіда, ніколи не повернеться. Так, Кремль і його маріонетки розгорнули шалену наклепницьку пропаганду про якихось міфічних фашистів в Україні, але невже цій брехні хтось ще вірить? А розрахунок у наших ворогів простий — посіяти розбрат серед українців, які піднялись із колін і захищають свою державу від агресора. Думаю, що зусилля їхні марні.
Проте наша влада мала б більше поважати народ, пояснювати йому суть своїх реформ, зокрема у медицині. Бо мені незрозуміло, чому за реформу видають ліквідацію лікарень по селах і містечках. Я так розумію, і думаю, що багато людей зі мною погодяться: реформа — це поліпшення роботи того чи іншого закладу, а не ліквідація його. Так, як це робиться в поліції. На місце старого вводиться нове, прогресивніше — і це добре. Люди проходять переатестацію, відповідне навчання, їх забезпечують новітнім обладнанням — і медики зможуть ефективніше лікувати людей, а заклад продовжує функціонувати. Натомість його ліквідовують. Без засобів на існування залишається медперсонал. А для людей, що збідніли до краю, плюс захмарні ціни на ліки, ліквідація лікарні — катастрофа. І хворим, а це переважно люди пенсійного віку, нікуди діватися, залишається самолікування, від якого нас так застерігають.
Колись було багато розмов про страхову медицину, але розмовами все й закінчилося. Чому цього ніхто не робить? Та одними ліквідаціями медичних закладів і накручуванням цін на ліки медичного обслуговування населення не поліпшити. У нас і так уже багато чого понищено. На жаль, ще жодна влада у цьому грішному світі не піклувалась у повному обсязі про малозабезпечених і знедолених.
Господь Бог усе створив для життя людей на землі, залишивши зробити їм одне — забезпечити справедливість. Але минають століття і тисячоліття, а люди не можуть цього зробити. Та колись же має настати перелом. І в Україні зокрема. Не може людей розділяти така прірва, яка є нині між бідними і багатими. Не по-людськи це, не по-Божому. А ще маємо дбати про моральність суспільства. Бо чим вища мораль, тим більше справедливості. А мораль занепадає і духовність не на висоті. Багато людей навіть газет не читають, не кажучи вже про художню літературу.
Про церкву. Збагатившись за рахунок продажу природних ресурсів, які подарував Господь, Росії захотілось чужих територій, бо своїх, бачте, замало. І Російська церква мовчки підтримала цю агресію. Так любить розповідати про дружбу і любов до ближнього, а агресії не засуджує. Що ж це за канонічність така? Частина цієї церкви перебуває на території України, їсть хліб, вирощений українцями. Її вірні носять вулицями нашої держави портрети російських царів і радянських вождів — тих самих, за наказами яких руйнували храми і піддавали гонінням українських християн, багато з яких були фізично винищені. Переконаний: українцям така канонічність не потрібна. Треба гуртуватись навколо УПЦ Київського патріархату та УГКЦ. Бог нас почує і без московської церкви, без посередників.
Україна — наша держава, ми — її громадяни і повинні жити її турботами. Подивіться на тих наших співгромадян, які через прикрі обставини виїхали на заробітки за кордон. Вони вболівають за Україну, як можуть, підтримують її, бо, опинившись на чужині, ці люди поміняли небо над головою, а не душу. Над рідною хатою і зорі гріють. І коли Україна перебуває в стані війни, а наші воїни-герої, не шкодуючи життя, захищають її свободу і незалежність, не можна допускати помилок у розбудові та формуванні держави. Допомагаймо одне одному і робімо все правильно, щоб вороги наші не зловтішались. Народ наш сильний і неодмінно переборе всі труднощі та побудує краще життя. Ми направду того варті.
Слава Україні! Нашим воїнам-героям слава!
Петро ШМІГЕЛЬСЬКИЙ
смт Коропець Монастириського району
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте