Скандал довкола заяви французького сенатора Наталі Гуле про існування в Україні табору бойовиків ІДІЛ залишає по собі чимало тривожних запитань. Як сталося, що контраверсійне твердження про присутність терористів з’явилося в ефірі радіо Франс-Інтер відразу після терактів у Бельгії, коли гнів проти ісламістів у західній суспільній думці зашкалює?
Чому українська спецслужба не поспішає зі спростувальними заявами? Як вийшло, що поширення компрометуючої інформації збіглося в часі з активною кампанією прокремлівського лобі «во славу російської зброї, що допомогла звільнити Пальміру від терористів ІДІЛу”?
“Ніхто мене не слухає зараз, але через півроку, згадаєте, що я про це говорила, – заявила в ефірі програми Agora на радіо “Франс-Інтер” Наталі Гуле, сенатор з фракції Союзу Демократів та Незалежних. – Посеред України діє табір підготовки джихадистів. Адже, все ж таки, друга мова, якою говорять в Ісламській Державі – російська. Уявіть собі, табір підготовки просто біля нас! Який фінансується усією цією протизаконною торгівлею людьми, предметами мистецтва»…
Зайве казати, що ці слова не на жарт сколихнули паризькі журналістські кола. Ще б то! Французи щойно пережили повторний шок від нещодавніх бельгійських терактів, згадуючи власні, що сталися в листопаді минулого року. Амальгама виникає чітка: Україна, через яку доводиться відмовлятися від вигідного бізнесу в Росії, виявляється, ще й тримає в себе табір з підготовки убивць безневинних європейських громадян. Напередодні референдуму в Нідерландах це тим більше недоречно, що, як виглядає з запевнень українського міністерства закордонних справ, не відповідає дійсності.
“Ми стурбовані “сенсаційною” заявою Наталі Гуле, – прокоментували у посольстві України у Франції – Твердження про існування табору з підготовки бойовиків ІДІЛу “посеред України” не має нічого спільного з реальністю. Подібні слова особливо не на часі, враховуючи нинішній контекст, коли бельгійці, французи, українці та громадяни інших країн стають жертвами терористів та об’єднують зусилля в боротьбі проти терору.” Недобрі збіги підштовхують до ще гірших припущень. Зокрема, про чергову технологію з очорнення України, в інтересах самі знаєте кого.
Тиждень поцікавився у Наталі Гуле: де саме, за її інформацією, знаходиться табір, хто в ньому перебуває та звідки вона дістала інформацію? «Табір — в Дніпропетровській області, – відповіла сенатор. – Там відбувають підготовку вихідці з Північого Кавказу та Середньої Азії, чеченці, а також турки та йорданці. Моє джерело — голова української спецслужби Василь Грицак.” Згідно з версією подій пані Гуле, очільник СБУ був ініціатором зустрічі. Організував візит Василя Грицака до робочого кабінету сенаторки його “контактна особа”, як вона висловилася, – пан Арфуш. “Пан Грицак віддав мені досьє, яке я передала до французьких спецслужб, на його прохання. Я лише спрацювала посередником. Питайтея деталі в Грицака.”
Спроба більше дізнатися про ситуацію у першого секретаря посольства, в обов’язки якого входить співпраця з партнерськими спецслужбами та правоохоронними органами Парижі, Ігоря Мельничука не увінчалася успіхом. “Я не був ані присутній на зустрічі, ані залучений до її організації”, – сказав він Тижню. Поки що не вдалося отримати детальних роз’яснень і від прес-служби СБУ в Києві. Речник структури, Олена Гітлянська, лиш коротко повідомила, що стаціонарного табору, в якому б тренувалися бойовики Ісламської держави, в Україні немає. Натомість СБУ минулого року виявила в Дніпропетровську пункт тимчасового переховування членів угруповання «Ісламська держава», а також нещодавно викрила чотири транзитні центри прихильників ІД.
Успіхи — це, звичайно, добре. Але СБУ так і не відповіло на запитання Тижня: чи справді сенаторка отримала від керівника відомства досьє про тренувальні бази терористів в Україні? А також – чи дійсно зустріч організував Омар Арфуш? За інформацією паризького колеги, пані Гуле передала досьє про табір, в існуванні якого вона, схоже, не сумнівається, до одного з відомих французьких тижневиків. На підтвердження своїх слів сенаторка демонструє фото візитівки Василя Грицака. Згодом Олена Гітлянська таки підтвердила факт зустрічі Василя Грицака з Наталі Гуле, однак, за її словами, тема зустрічі була зовсім іншою, якою саме – речниця не уточнила. Так само вона не надала жодної інформації щодо участі в цих переговорах Омара Арфуша Тиждень направив офіційний запит на ім’я голови СБУ і чекає детальних пояснень.
За відсутністю конкретики залишаються не зовсім симпатичні припущення. Участь Омара Арфуша в дивній історії з таборами цілком можлива. Він добре знайомий з Наталі Гуле. Зокрема, 1 червня минулого року він організував з нею в Сенаті конференцію під назвою “Україна: які перспективи для демократії”? З українського боку виступали досвічені експерти з демократизації – депутати від Опоблоку Юрій Бойко та Вадим Рабинович. З колишніми регіоналами Омара пов’язує давня співпраця. Згадаймо хоча б, як під час Помаранчевої революції, між другим та третім туром, він привіз до України підтримати Януковича свого приятеля Робера Менара — тодішнього керівника “Репортерів без кордонів”, а нині одіозного крайнього правого мера французького містечка Безьє та симпатика Марін Ле Пен. Брат Омара, Валід, координував для Януковича-кандидата роботу з зарубіжними журналістами під час виборчої кампанії в 2010 році. Тиждень не зміг, хоча й спробував зв’язатися з Омаром телефоном, щоб прояснити ситуацію.
Цією історією можна було б не займатися, якби не контекст: компрометуюча інформація про Україну ллє воду на московський млин, а також, очевидно, сприяє інтересам команди Януковича, що рада кожній нагоді здискредитувати Київ. Дивні обставини появи та поширення повідомлення про терористів, які буцімто вільно тренуються “десь там, недалеко від Дніпропетровська”, наражає на думку, що пані Гуле використали втемну досить вправні політичні технологи. Переведення стрілок на Україну вигідно тим, хто проштовхує по всіх шпаринах у Франції зняття санкцій з Росії, зокрема, у зв’язку з “допомогою російської зброї звільнити Пальміру від ісламістів”. Голова української спецслужби, безперечно, має право на приватність. Йому вирішувати, кого залучати як “контактну особу” – офіційного представника своєї служби в країні або приватного знайомого. Але приватність закінчується там, де починаються державні інтереси. Зокрема й іміджеві, які, навмисне чи ні, ушкоджені скандалом довкола таборів терористів з неідентифікованими джерелами.
Джерело: Тиждень. ua
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте