Спочатку мене заінтригувала назва концерту в афіші: «Романтичні листи кохання від Бетховена до Барвінського». А потім зацікавила виконавиця, піаністка з Німеччини Віоліна Петриченко, котра у Кельні грає Барвінського. Що вона українка, не викликало сумніву, але музиканти навіть в Україні не так часто його грають, усе на «світові хіти» налягають, а тут — Кельн, Німеччина і… Барвінський. Тож не побувати на цьому концерті я не могла.
Власне, того вечора в обласній філармонії було два концерти: в першому відділенні грала Віоліна Петриченко, а в другому — симфонічний оркестр філармонії. І то були дві різні програми, які пройшли не те, щоб на контрасті, але й мало що їх об’єднувало. До того ж, якщо у першому випадку тернополян чекало справжнє відкриття, то у другому багато творів ми уже не раз чули, та й підхід до програми залишався незмінним: кращі твори світової класичної музики і перлини української … народної пісні. Виняток — «Мелодія» Мирослава Скорика та арія Наталки з відомої опери Миколи Лисенка.
Та повернемось до нашої гості. Віоліну Петриченко на Заході називають «видатною слов’янською піаністкою». Вона родом із Запоріжжя, з сім’ї музикантів. Уже з шести років почала грати на фортепіано, а в дванадцять стала учасницею Міжнародного конкурсу імені С. Прокоф’єва. Музичну школу закінчила в рідному місті. Відтак була Київська національна академія імені П. Чайковського. З 2007-го навчалася в університеті музики «Ференц Ліст» у німецькому місті Веймарі, а згодом — у Кельнській вищій школі музики і танцю — і скрізь по класу фортепіано. Уже дев’ять років піаністка мешкає в Німеччині, працює доцентом у Кельнській музичній академії з класу фортепіано. Водночас проводить активну концертну діяльність, бере участь у конкурсах і продовжує вдосконалювати власну майстерність. У концертних подорожах Віоліна відвідала Голландію, Францію, Австрію, Іспанію, Чехію. І скрізь вона, як стверджують музикознавці, «дотримується традиції української культури та популяризує її».
Піаністка залюбки виступає і в Україні. Причому виконує твори, які не так часто звучать на наших сценах. Так, у ряді міст вона побувала з програмою «Перлини української фортепіанної музики ХХ століття», до якої входять твори Левка і Віктора Косенків, «Картинки Гуцульщини» Миколи Колесси, «Українська сюїта» Ігоря Шамо, «Карпатська фантазія» Юрія Шамо. Перед приїздом у Тернопіль програму «Романтичні листи кохання від Бетховена до Барвінського» Віоліна Петриченко показала у Софії Київській. Слухали її і в рідному Запоріжжі, зокрема на благодійному виступі для бійців АТО.
Концерт у Тернополі був феєричним. Дуже вдалим, на мій погляд, був вибір творів. Спочатку звучав Бетховен, його безсмертне музичне послання «До далекої коханої». Потім був Ян Сібеліус, п’ять його романтичних п’єс. А завершував композицію фортепіанний цикл «Любов» Василя Барвінського. Настроєвий діапазон останнього відчувається уже в самій назві його частин: «Самотність. Туга любові», «Серенада» та «Біль. Бій. Перемога любові». Усі твори піаністка виконувала прекрасно: віртуозно, легко, чуттєво. Грали не лише її пальці, уся вона світилась музикою і любов’ю. Цікаво, що «на біс» Віоліна Петриченко теж виконала твір українського композитора — «Карпатську фантазію» Юрія Шамо.
Тернополяни дуже тепло приймали виконавицю. Вона ж, звертаючись до них, зазначила, що Барвінський для неї став дуже близькою людиною. Його музику вона багато грає по світу, але особливо приємно було зіграти її на батьківщині композитора. Вона давно про це мріяла — і ось мрія здійснилася.
Після концерту була можливість поспілкуватись з піаністкою. Як сприймають українську музику в Німеччині, в інших країнах, запитувала її. «З великою цікавістю, — відповіла Віоліна. — Кажуть, що відкрили для себе новий світ. Просять ноти, а з ними сутужно». Ділюсь своїми відчуттями: я не великий музикознавець, але, на мій погляд, поруч із Бетховеном і Сібеліусом Барвінський звучав не менш потужно, на рівних. «Просто його не знають у світі, — підтримала мене піаністка. — Та що там — у світі. Я була шокована в Івано-Франківську, коли там Василя Барвінського назвали «регіональним композитором». Таку потугу звести до регіону…»
Щоб розірвати у світі оте незнання української музики, так багато її грає у своїх концертах Віоліна Петриченко. Більше того, торік у Німеччині вона випустила музичний альбом, до якого увійшла українська класика ХХ століття — твори Левка Ревуцького, Віктора Косенка, Миколи Колесси, Ігоря та Юрія Шамо. А наступного року піаністка має намір випустити ще один альбом, у якому зібрати фортепіанні твори свого улюбленого композитора Василя Барвінського.
Я ж думаю про інше: коли музиканти в Україні і Тернополі зокрема з таким же трепетом і з такою ж любов’ю пропагуватимуть українську класичну музику, як це робить ця тендітна піаністка, майже дівчинка, проте уже музикант зі світовим ім’ям Віоліна Петриченко? Чи щоб збагнути її велич та європейську потугу, треба поїхати за кордон? А поки вдома, забавляємось «світовими хітами», вперто не впускаючи у те вибране коло творів українських композиторів…
Галина САДОВСЬКА.
На фото: Віоліна ПЕТРИЧЕНКО.
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте