Мало хто знає, але серед тернополян були люди, що досягли неймовірних висот по той бік Гринвіча. Однією з таких людей стала Ольга Семака.
Вона народилася 1905 року у с. Дичкові на Тернопільщині. Росла в багатодітній сім’ї, де, окрім неї, було ще вісім дітей. Проте в ті важкі часи, лише четверо з них змогли подолати життєвий шлях до старості. Ольга зі сльозами на очах бачила, як вмирають з голоду люди і поставила собі мету – вберегти свою родину від таких мук. Саме це наштовхнуло її на думку виїхати з України в Канаду.
У 1921 році через величезне бажання допомогти близьким вона змогла підкорегувати свої документи, приписавши собі два роки життя. Тепер вона, «народжена» у 1903 році, оселяється у канадському Вінніпегу.
Спочатку Ольга Семака працювала на фермі Гренькова в Рассел Ман, де доглядала і доїла 30 корів, піклувалась про дітей і займалась домашнім господарством. Так пройшли перші два роки Ольги в Канаді. Згодом вечорами працювала в ресторані Бачинського на околиці Портредж і вулиці Форт. Опісл — в «Гармент фекторі» швачкою.
На початку 50-х років минулого століття Ольга почала активно листуватись з українською родиною. Лише в 1954 році вона змогла надіслати їм першу матеріальну допомогу.
За листами Ольги Семаки можна зрозуміти, що вона була дуже прогресивною дівчиною. Вийшовши заміж за пана Пилипа, Ольга так і не змогла народити йому дітей, тому всю свою любов віддавала рідним в Україні. А в Канаді вона повністю присвятила себе роботі. Пилип Семака був одним із засновників видавництва The Winnipeg Tribune у Вінніпезі, також керував першою жіночою газетою української діаспори в Канаді «Калина». Ольга Семака стала її журналістом. Вона легко писала інформаційні, аналітичні й навіть провокаційні матеріали, що демонструвало її професіоналізм і бажання вдосконалюватися. Коли чоловік захворів, Ольга працювала на власному підприємтсві «Терра Нова конфекчіонарі» на розі вулиць Мейн та Інкстер булевард. Варто зазначити, що Ольга Семака була однією з засновниць Організації українок Канади ім. Ольги Басараб і разом зі своїми колегами мала вплив на ставлення канадського уряду до мігрантів з України.
Власними силами Ольга Семака почала створювати центри допомоги сиротам і дітям інвалідам під патронатом організації. Багато матеріалів передавала Українському музею Канади для підтримки національної свідомості наступних поколінь, що народяться від українських батьків уже в Канаді. Пересилала кошти на підтримку таких проектів як «Надія» та «Діти Чорнобиля».
Після кількох обстежень виявилось, що у Ольги Семаки хвороба Альцгеймера. З її листів можна зрозуміти, що самопочуття було надзвичайно поганим: «На старість не стає ні фізичних й моральних сил. Я з Пилипом не моцні» — відверто пише Ольга своїм сестрам в Україну.
На 90-й день народження Ольги Семаки прийшло чимало видатних постатей: Ніна Лугова – голова ОУК у Вінніпезі та інші члени цієї організації; журналісти видань українських емігрантів у Канаді «Фрі Прес», «Жіночий Світ» та «Новий Шлях». Вражає також кількість високопосадовців, з якими Ольга Семака підтримувала дружні стосунки впродовж свого життя у Канаді. Це і генерал-губернатор Канади Р. Гнатишин, прем’єр-міністр Браян Малруні та ін.
Померла Ольга Семака в Домі опіки Вінніпега 28 лютого 1995 року.
Валентина КУЗЬ,
студентка ІІІ курсу факультету філології та журналістики ТНПУ і. В. Гнатюка.
Фото з родинного архіву Ольги СЕМАКИ
Прокоментуйте