Багато хто чув, як колядують вихованці Тернопільської хорової школи «Зоринка». Бо їхні коляди й щедрівки дзвеніли не лише в Тернополі, а й у багатьох країнах Європи й навіть у Ватикані. А напередодні старого Нового року зоренята колядували в редакції нашої газети. І не самі, а з батьками, адже віднедавна в їхній школі з’явився батьківський хор. Цьогоріч він уперше вийшов на люди з колядою.
Протягом Різдвяних свят «Зоринка» принесла новину про народження Спасителя не в одну оселю. Колядували діти у своїх домівках, у родинах своїх друзів, перед приїжджими гостями. У кожному домі їх старалися пригостити, тож коляда затягнулася до пізньої ночі. Проте люди не розходилися, чекали…
Перший рік не ходив колядувати зі своїми зоренятами директор хорової школи Ізидор Доскоч — завадила хвороба. І саме ця обставина поглибила й загострила дитяче сприйняття Різдва — Ісусик народився у серці кожного зореняти.
— Цього року наші коляди по-особливому усвідомлені, — каже художній керівник капели Анжела Доскоч. — Я помітила, що дітям не важливо, скільки хто покладе в скарбничку грошей. Вони тішаться можливістю порадувати людей світлою новиною про народження Спасителя.
— Ми несемо з колядою світлу новину про народження Христа, зичимо людям у новому році здоров’я та всіляких гараздів, —пояснює вихованка «Зоринки» Оленка Чайка, — і всі завжди нас дуже тепло приймають. Тому я щороку ходжу колядувати з великим задоволенням.
— «Зоринка» колядує в моїй оселі вже кілька років поспіль, — каже кандидат педагогічних наук, колишній викладач ТНПУ ім. В Гнатюка Роман Хмурич, — і я завжди, слухаючи зоренят, плачу. Від радості, що тепер діти мають змогу колядувати. Пригадую, як у 1951-му (я тобі навчався в сьомому класі) ми готували вертеп і збиралися на репетиції в одній сільській хаті. Ніхто нас не вчив — співали самі, як уміли. І хтось доповів про наші репетиції директору школи. Він зібрав учителів, батьків, ті оточили хату й почали виводити нас надвір по одному. Один хлопчина сховався в тумбочку, бо дуже боявся матері. Потім він утік аж на друге село, його чотири дні шукали. А нас привели до школи, вишикували перед батьками і читали мораль… Тож ці спогади навертаються мені на очі слізьми, коли колядує «Зоринка» — так мелодійно, красиво. Завжди хочеться сказати цим дітям і їхнім викладачам багато добрих слів, а не можу — клубок у горлі заважає…
— Зоринчина коляда несе Різдво до кожного серця. Після неї таке відчуття, наче ангели хату перелетіли, — ділиться враженнями пані Ірина — мама вихованки школи Софійки Курчак. — Ми плакали від радості. Відіслали відео родичам за кордон, то вони дивувалися, що діти можуть так співати. Зоренята не втомлюються від співу, щирість їхніх сердець переливається в мелодію — і це так прекрасно, зворушливо.
А батьківський хор дає нам можливість відкрити в собі неочікуваний потенціал. Поки я не почала відвідувати його, не вірила, що можу співати, адже не маю музичної освіти. Ми, батьки, вчимося в своїх дітей, з нетерпінням чекаємо репетиції. Викладачі дарують нам віру у власні сили, дають нам крила, а давати їх іншим може тільки той, хто сам крилатий…
…Різдвяні свята вже завершуються, а зоряна коляда ще дзвенить у наших серцях. Віримо, що новонароджений Ісусик почує дитячі молитви.
Фото Василя БУРМИ
Коли цей матеріал уже був заверстаний, нашу Йорданську радість затьмарило жалобне повідомлення: перестало битися серце геніального маестро, засновника і незмінного директора Тернопільської хорової школи «Зоринка» Ізидора ДОСКОЧА. Усіх, хто знав цю неперевершену людину, талановитого музиканта й педагога, просимо помолитися за упокій його світлої душі. Нехай Всевишній привітає її в Царстві Небесному. Висловлюємо співчуття родині покійного і всім зоренятам.
Прокоментуйте