Зенько вже понад десять років працював у Португалії. Додому приїжджав раз на рік, у відпустку, тож після роботи він або зустрічався і проводив вечори із друзями, такими ж заробітчанами-українцями, або куняв за переглядом телевізора.
Коли-не-коли самотина допікала Зенькові. Тоді уявляв собі що діється вдома, в Україні, яку страву зараз готує на кухні його жінка, чи нудяться сини над шкільними задачками. Якось під час таких дещо тужливих роздумів він і почув десь за вікном писк. Спочатку подумав, що, може, причулося, але звук повторився. Стало зрозуміло, що то скімлить якась тваринка.
За хвилину створіння дало чути про себе голосніше. Зенько виглянув з вікна і в сутінках побачив ще зовсім крихітне кошеня, яке спантеличено нявкало і безпорадно вертіло голівкою у пошуках своїх хвостатих співродичів. «Може, від сусідської кицьки відбилося чи що», — подумалося чоловікові, й він знову всівся на дивані, вдивляючись у екран телевізора.
Тим часом кошеня не втихало, а навпаки — розгаласувалося. Через годину стало зрозуміло, що у заростях трави воно зовсім саме і, найпевніше, жодна кішка не шукає своєї згуби. Нявкіт малого гучнішав, деколи він нагадував розпачливе квиління якоїсь пташки, іншого разу скидався на схлипування грудної дитини. Надворі зовсім стемніло, і Зенькове серце не витримало. По-перше, він завжди був жалісливим до всього живого, навіть курку не міг зарубати, по-друге, зметикував, що як нічого не вдіє, то це ж йому й доведеться всю ніч слухати цей котячий «концерт».
Смугастий клубочок відразу пішов до рук. Зенько ще порога не встиг переступити, як кошеня вгрілося в його великих долонях, замовкло і навіть спробувало замуркотіти. «Ех ти, горопахо, Кузю, — всміхнувся Зенько. — Похлебчи-но трохи молока. А далі побачимо, що нам з тобою робити».
Із того часу Зенько та Кузя дивилися вечірні новини удвох. Хвостатий швидко вписався в атмосферу цієї оселі, з маленького тремтливого кицика перетворився на справжнього котиська-важковаговика і щиро облюбував диван. Він був невибадливим у їжі й прощав господареві, коли той (що правда — то не гріх) деколи забував вчасно погодувати улюбленця. Врешті-решт, їх обох влаштовувало таке співмешканство. Зенькові котяча присутність додавала якогось затишку та спокою у його холостяцьких буднях, а Кузя після денних самостійних прогулянок мав куди повертатися і кому мурчати свої таємниці.
Обоє жили собі у мирі та спокої, аж поки їх не спіткала небезпечна пригода. Того дня Зеньковому другові Степану сповнилося 45 літ. Ювілей їхня бригада будівельників-українців відсвяткувала неабиякою забавою. Ледь притомний не так від веселощів, як хмелю Зенько вернувся додому аж під ранок. Кілька разів неуважно погладив Кузю, завалився на диван і дав хропака.
А от Кузі не спалося. І добре, бо враз принюхався до гіркуватого запаху, що помалу заповнював кімнатину. То тліла постіль, на якій Зенько бачив уже десятий сон. На нещастя, господар, прийшовши додому, «на автопілоті» ввімкнув обігрівач, що стояв неподалік від канапи. Коли ж чоловік, поринувши у царство Морфея, повернувся на другий бік, край ковдри впав на електроприлад і зайнявся. Тож тепер на двох пожильців цієї квартири чигала смертельна небезпека.
Коли дихати стало важче, кіт утямив — тут щось не те. Нявкнув раз-другий. Але Зенько був непробудний. Кузі стало зовсім тривожно і він чимдуж «заголосив». Марно. Тільки голосне хазяйське хропіння сколихувало тишу в оселі. Серце тварини шалено застукотіло, адже кіт відчував, що повітря йому вже не вистачає. Хвостатому дуже хотілося вдатися до відступу і якнайшвидше втікти з цієї задимленої пастки, але ж Зенько… Він і далі міцно спав на дивані, безтурботно, як дитинча, розкинувши руки та ноги. І тоді Кузя, зібравши докупи всі свої сили, удався до відчайдушного кроку: кинувся на Зенька й шалено, ніби в останній, запеклій битві із сусідським коцуром, почав дерти кігтями тіло господаря.
Коли наступного ранку перестрашений нічним трафунком Зенько показував колегам свої руки, ноги та спину, чоловікам ніби заціпило від побаченого. Він увесь був укритий глибокими кривавими ранами. Важко було навіть повірити, що його тіло пошматував звичайний домашній кіт. Терзав спеціально, аби врятувати хазяїну життя.
На щастя, завдяки мужньому подвигу чотирилапого улюбленця Зенько таки прочуняв, а тоді протер очі, звівся і на хитких ногах зміг погасити загоряння і вибратися надвір. Бідолашний Кузя від пережитого відходив довго, бо добряче наковтався диму й вибився із сил. Цілий тиждень він лежав пластом, відмовляючись від їжі й води. Зенько місця собі не знаходив, хвилюючись, що його рятівник не оклигає. Але зрештою котові покращало (може недарма кажуть, що у цих тварин у запасі аж дев’ять життів), він звівся на всі чотири лапи, почав наминати смаколики зі своєї миски і звично муркотіти на колінах у господаря.
А Зенько відтоді має Кузю за особистого хвостатого охоронця і дорожить ним, мовби дитиною. Друзі уже й не дивуються, коли в надвечір’я він відчиняє вхідні двері, визирає на подвір’я і припрошує свого кота додому:
— Кузю, синьцю, ходи вечеряти!
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте