«Служити народові,
то служити Богові».
Митрополит Іларіон.
Ікони у світовій цивілізації займають особливе місце. Вони поруч із Біблією відіграють у житті українського народу надзвичайно важливу роль. Ікони присутні в усіх життєвих суспільних починаннях, бо є своєрідним вікном у духовний світ. Звідси і їхня особлива мова, де кожен штрих — це знак або символ, який означає дещо більше, ніж він є сам по собі. Про ікони відомий письменник І. С. Шмельов написав повість «Неупиваемая Чаша» (1918). Окремі ікони наділені Божою ласкою чудотворних.
Перші ікони в Україну прийшли з Візантії. Вони були виконані на дереві або висічені на камені. Найстаріші зразки ікономалювання збереглися у Десятинній церкві і в Софійському соборі Києва. А до перших ікон зачислюють Вишгородську (Володимирську), Ігоревську (ХІ ст.), Чернігівську (ХІІ ст.), Печерську (ХІV ст.) Дещо пізніших часів — Холмська, Зарваницька, Самбірська та інші. Київська Русь-Україна запозичила як техніку, так і стиль, а навіть самих іконографів із Царгорода або з підлеглих йому шкіл іконографії. Зберігаючи традицію візантійської іконографії, Русь-Україна швидко виробила свій стиль, свою версію загальнодомінуючої візантійської традиції. Найславнішим іконографом доби Київської Русі-України був Алімпій, монах Києво-Печерської лаври, який творив наприкінці XI — на початку XII століть. Літописець Нестор подає, що він вчився у греків, а відтак став самостійним та оригінальним іконографом. Йому приписують авторство розпису найбільшої частини собору Успення Богородиці в Печерській лаврі. Київська школа виховала ще багато інших, у тому числі й анонімних, іконографів, які створили численні шедеври в самому Києві та інших осередках Київської Русі.
Десь від XIII до середини XVII століття іконографія розвивається в Галичині й Волині. Це сталося внаслідок історичного лихоліття: татаро-монгольських нападів на Східну й Центральну Україну. Західна Україна прийняла традиції від київської школи й розвинула їх у себе, займаючи в цій галузі ключове місце. Зокрема, на увагу заслуговує іконографія Закарпаття і Лемківщини, де розвинулося цікаве церковно-історичне мистецтво головно в XV—XVII століттях. У той час меценати спонсорували ренесансову течію і давали гроші на оздоблення великих церков, де художніми виконавцями часто були мандрівні іконописці. Головним центром у цей час був Перемишль, а відтак, у ХІХ столітті, ікона, зокрема на склі (вікнах), поширилася і на Гуцульщину та Полісся.
Нині мова піде про Йова Кондзелевича, що народився 1667 року в місті Жовкві на Львівщині і зайняв ключове місце в історії іконописання. Йов — це чернече ім’я маляра, мирське ж нам точно невідоме. У Жовкві існувала одна з найкращих в Європі шкіл живопису. У ній навчався наш ювіляр десь після 1674 і до 1686 року. У молодих роках він переїхав на Волинь, де жив спочатку в Луцьку (там правдоподібно викладав у братській школі), а звідти був запрошуваний як художник до різних церков України. Перша робота, яку він виконав, була ікона Загорівської Божої Матері для Загорівського монастиря. А з Луцька Йов перейшов до Білостоцького монастиря. До ХVІІІ століття він вважався оплотом православ’я і був єпископською резиденцією. При монастирі існувало училище для дітей, де подібно митець викладав. Але основним заняттям Кондзелевича був іконопис, хоч деколи він малював і портрети. В 1710 році в акті обрання єпископа на Луцьку православну кафедру він згадується як ігумен Луцького Хресто-Воздвиженського братства, а в 1713-му його повторно обирають на цю посаду.
Точна дата смерті Йова Кондзелевича невідома. Завдяки спільним проектам Музею волинської ікони та Волинської обласної друкарні опрацьовано матеріали про Йова Кондзелевича, і в результаті у 2017 році побачив світ у Луцьку історичний календар для відзначення 350-річчя від дня народження славного іконописця. Упорядники календаря подали в ньому 11 ікон Кондзелевича та роботи майстрів його кола. Репродуковані твори зачаровують віртуозним малюванням, одухотвореністю образів, досконалою красою ликів, багатством та насиченістю колориту, бездоганно побудованими композиціями. Ці образи демонструють найвищий рівень професійного малярства Волині і входять до золотого фонду мистецтва України.
Дослідники мистецьких робіт Кондзелевича ставлять їх в один ряд із творами італійського художника Рафаеля Санті (1483—1520) та іспанського художника Естебано Мурільйо (1618—1682) і тим доводять непересічний талант волинського іконописця та його високе місце у світовій культурі. Феномен художника і його творча манера сформувалися під впливом місцевої художньої української культури. В його особі поєднався майстер європейського рівня і скромний чернець — «недостойний ієромонах», як він підписав себе на одній з ікон. Його мистецтво відзначається глибоким драматизмом, витонченою імпозантністю. В творах відобразились і переплелись духовні шукання та мистецькі досягнення Жовкви, Львова, Києва і Західної Європи. Барокові шедеври митця вражають і зачаровують навіть найвимогливіших знавців мистецтва. Він виконавець і одночасно педагог, що провадив майстерню іконопису, в якій працювали над розписом іконостасів (Загорівський, Локачинський, Богородчанський) і виконанням окремих ікон не тільки на Волині, а й за її межами. Найбільший комплекс пам’яток, що представляють творчість Кондзелевича та майстрів його кола, експонується в Музеї волинської ікони.
Остання згадка про Йова Кондзелевича, що дає можливість приблизно визначити час його смерті, — інвентар монастиря в місті Дубні, датований 27 січня 1748 року, де йдеться про намісні ікони «руки небіжчика Йова» з іконостаса в монастирській церкві Св. Георгія. Таким чином, можна припустити, що Йов Кондзелевич помер десь між 24 травня 1740 року і 27 січня 1748 року, проживши понад 73 роки багатого на події та мистецькі звершення життя. Вічна пам’ять Великому синові України і глибока подяка йому за великий та славний мистецький труд на добро, прославу і високий моральний розквіт нашого народу.
Ярослав СТЕХ.
м. Торонто (Канада).
На фото: роботи Йова Кондзелевича.
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте