Людей завжди вабить щось нове й екзотичне. Ось і романтичний ангольський танець — кізомба — набуває популярності серед тернополян. Чим він приваблює краян, спробуємо розібратись разом із викладачами цього танцю — подружжям Світланою та Ігорем Голінськими.
«Коли в 2014 році сестра затягла мене на сальса-вечірку, я й подумати не міг, наскільки круто це змінить моє життя, — каже Ігор. — Після неї мене запросили на перше заняття, тож вирішив спробувати — так почалися мої танцювальні будні».
Студія, яку відвідував мій співрозмовник, щороку організовує танцювальні вікенди в Коблево з різноманітними майстер-класами. На одному з них Ігор Голінський і познайомився з кізомбою. Потім був фестиваль в Одесі, і знову майстер-клас із цього танцю. «Повернувшись до Тернополя, я та інші хлопці й дівчата збирались разом і повторювали вивчені рухи, адже кізомби в Тернополі ще ніхто не викладав. — продовжує Ігор. — Ми часто їздили на фестивалі й вечірки в інші міста, на яких, окрім сальси та бачати, була й кізомба. Відтак з’явилася потреба навчати цього популярного танцю. В мене виходило досить добре і мені запропонували стати інструктором».
Світлана Голінська викладала сальсу, бачату й регетон у Миколаєві. Кізомбу вперше побачила на відео в YouTube; танець настільки полонив дівчину, що вона почала шукати можливості навчитися, навіть їздила до інструкторів в інші міста.
«Оскільки в Миколаєві кізомба з’явилася раніше, ніж у Тернополі, відповідно база була сильнішою, тож ми запросили Ігоря до нас на підготовку», — розповідає Світлана. Після навчань хлопець повернувся до Тернополя не лише зі знаннями, а й зі Світланою.
Основні кроки танцю не складні й опанувати їх під силу кожному, вважають мої співрозмовники. Кізомба доволі спокійна, не вимагає великого фізичного навантаження й підходить для людей різного віку. Під час виконання танцю, який іще називають «африканським танго», партнери зберігають тісний контакт у корпусі, практично не відриваючись одне від одного. Щоправда, новачкам інколи не просто пустити в свій інтимний простір іншу людину. «Початкова позиція в кізомбі доволі близька: це відстань дружніх обіймів, — говорить Ігор. — Але у танці немає жодних непристойних рухів. Декому спершу буває некомфортною така дистанція, але поступово люди відкриваються, починають краще відчувати одне одного. Йде цікавий внутрішній розвиток, між людьми зникають бар’єри». «Ми допомагаємо нашим учням, створюючи невимушену позитивну атмосферу, намагаємося жартувати, адже коли людина сміється, їй легше розкритися», — додає Світлана.
Для занять кізомбою не треба приходити зі своїм партнером, оскільки це танець соціальний, під час заняття пари міняються між собою. «Весь танець побудований на веденні-слідуванні, — пояснює Ігор. — Якщо партнер нічого не робить, то дівчина просто стоятиме». «Ми звикли, що в нас емансипований світ, жінки багато звалюють на свої плечі, — доповнює його дружина. — Тут танцем керує чоловік, у нього є можливість проявити себе, а завдання партнерки — розслабитися, довіритися йому. Це дуже цінний навик і для реального життя».
«Для мене кізомба — це танець про почуття, — ділиться враженнями відвідувач студії Юрій Вербовецький. — Це флірт, це гра, де кожен стає актором на кілька хвилин. Він вчить, як ми можемо в житті висловлювати почуття до свого партнера». «Для мене це спокійний й глибокий танець, — вважає Марічка Гузьо. — Він дає можливість розкритися людині як особистості». «Я ходив на бальні танці, тепер вирішив спробувати соціальні, — зауважує Віталій Мисько. — Кізомба — красива, ніжна, по-своєму пристрасна, оскільки танцюєш із дівчиною на дуже близькій відстані».
Тож не бійтеся нового, експериментуйте.
Наталя ЗАВТУР
Фото з архіву подружжя Голінських
Прокоментуйте