ЯРОСЛАВА ВЕРБIЦЬКА — НАЙСТАРША ЖИТЕЛЬКА СЕЛА РИДОДУБІВ, ЩО НА ЧОРТКІВЩИНІ. 23 СЕРПНЯ ЇЙ ВИПОВНИТЬСЯ 99 РОКІВ! ТА НАЙБIЛЬШЕ Я ПИШАЮСЯ ТИМ, ЩО ВОНА — МОЯ БАБУСЕНЬКА.
Бабуся пережила складні часи в історичному й особистому вимірах. Це єдина людина, перед котрою мені реально соромно, якщо не відповідаю її суворим вимогам. Люблю бабусю безмежно і вдячна їй за кожну молитву, за кожну щиру тривогу, за кожну радість навіть маленьким перемогам кожного з нас.
Бабусенька — моє натхнення, мій правильний особливий світ, у котрому за своїх стоять горою, якими б вони не були, в якому своїх люблять, бережуть і завжди готові простягнути руку допомоги. Можливо, це не зовсім чесно, але варто визнати, що всі ми ділимо світ на своїх і чужих.
Основні стовпи, на яких бабусенька будувала все своє життя — це віра, сім’я і Україна. Бабуся не пропускала жодної служби Божої. Ми завжди ходили до церкви, і саме з нею пов’язані дуже теплі спогади мого дитинства. Бабця досі майже щонеділі слухає літургії по телебаченні чи радіо. Її міцна віра мене вражає.
Сім’я — це другий стовп. Бабця завжди щиро переживає за кожного родича, незалежно від ступеня спорідненості. Вона завжди старається всім допомогти, особливо якщо хтось втрапив у халепу. «Йди, поможи, бо то родина!» — постійно каже бабуся.
Україна — це її третя справжня любов. Найкраще вона мене навчила любити Україну. Може, ще крутити голубці, але тут я трохи безнадійніша… Бабця народилася в День прапора, в переддень проголошення Незалежності України. Вона завжди проявляє свою г р о м а д я н с ь к у позицію: голосує на виборах, веде дискусії на політичні теми із сусідами й родичами, щиро переживає за майбутнє держави, хоче бачити позитивні зрушення. І ми впевнені, що вони будуть.
Про жагу бабусі до життя й говорити не варто. Бо вона була, є і, я впевнена, ще буде сміливою, трохи відчайдушною і завжди непередбачуваною. У 84 роки бабуся полізла на дерево. Вона досі щороку виходить, щоб допомогти збирати урожай зернових. А чого вартий спогад про те, як ми пекли «медовик» без меду…
Тепер наша бабусенька вже трохи погано бачить. Але байдуже, що нам доводиться переліплювати за нею всі вареники. Бо найбільше щастя в тому, що ми ліпимо їх разом. А ще я знаю, що так бачити серцем, відчувати душею і по-справжньому любити, як уміє вона, навряд чи дано багатьом людям у світі. Бабусенько, з днем народження! Ми Вас любимо і постараємося зробити все, щоб Ви також могли завжди нами пишатися. Найкраще — попереду…
Ірина ФІГОЛЬ.