Нинішній тиждень минає під знаком Різдва Христового. Тепла зима нарешті згадала, що вона зима, і підкинула трошки снігу, трошки морозу, притишивши при тому вітри, що дошкуляли раніше. І природа стояла така врочиста, така тиха й смиренна — на радість Дитяткові, що прийшло, як співається в колядці, «спасти світ увесь», і на втіху людям, бо свято буквально дзвеніло в повітрі, наповнюючи серця радістю й надією. Велелюдно у ці дні було в наших храмах, люди поспішали одні до одних у гості, від домівки до домівки снували колядники.

Але від минулого року для українців Різдво освячене ще однією подією — отриманням Томосу про автокефалію Православної церкви України. Саме шостого січня 2019-го у Стамбулі з рук Вселенського Патріарха Варфоломія його отримав новообраний Предстоятель Митрополит Київський і всієї України Епіфаній. Тож цьогоріч ПЦУ відзначає першу річницю цієї, без сумніву, епохальної події. І не лише церковної, а й у цілому історичної ваги для України. Недарма багато експертів ставлять її на один рівень із здобуттям державної незалежності, адже із Томосом Україна отримала незалежність духовну, а її церква стала п’ятнадцятою помісною церквою в світовому православ’ї. Це справді подія не року, навіть не десятиліття чи й століття, а тисячоліття. Адже після Володимирового хрещення наша церква вперше стала помісною. До цього вона майже сім століть була частиною Константинопольського патріархату, а потім на довгих 332 роки стала полонянкою Московії, котра привласнила собі її історію, апостольський статус і оголосила себе церквою-матір’ю Київської церкви. Це при тому, що була її донькою, на пів тисячоліття молодшою. Томос про автокефалію Української православної церкви розірвав ці духовні пута, повернув нашій церкві її первородство та власну тисячолітню історію.

Ось чому такою значущою, справді епохальною є для українців ця подія. Хоча, як не дивно, більшість із них цього ще не усвідомлює. Так, за даними соціологічної групи «Рейтинг», що запитувала наших співвітчизників, яку подію 2019 року вони вважають головною, створення Православної церкви України та отримання нею Томосу про автокефалію опинились лише на сьомому місці. Головною подією року, що минув, їх вважають тільки дев’ять відсотків українців. Це менше, ніж, скажімо, тих, хто назвав такою подією вихід збірної України з футболу на Євро-2020 чи зміцнення курсу гривні щодо долара. Натомість майже половина опитаних головними у 2019-му назвали звільнення моряків та в’язнів Кремля і вибори президента. На жаль, люди живуть сьогочасними подіями і не завжди можуть аналізувати, зважувати.

На таку недооцінку Томосу, очевидно, вплинула шалена атака на нього Російської православної церкви та її філії в Україні. Їхні пропагандистські рупори всіляко знецінюють надання автокефалії Православній церкві України, називають її не інакше, як «легалізацією українського розколу», «неканонічною дією Вселенського Патріарха». Мовляв, тому її і не визнають інші помісні церкви. Коли ж українську автокефалію визнали Елладська та Олександрійська церкви, РПЦ звинуватила їх у несамостійності, в тому, що вони піддалися тиску Вселенського патріархату та… США. Насправді, якщо хтось і тисне на Вселенське православ’я, так це Російська церква і російська держава. Її представники уже вкотре об’їжджають православні столиці і намагаються загальмувати подальше визнання Православної церкви України. Зрештою, тут і дивуватись нема чому. Імперська Росія розв’язала війну в Україні, щоб тільки втримати її у сфері свого впливу, а Російська церква усю свою потугу спрямувала на те, щоб Українська церква не вирвалась з-під її духовного впливу, а ту її частину, що уже на волі, всіляко дискредитувати, а то й зруйнувати.

Гірше те, що в Україні теперішня влада не розуміє (чи вдає, що не розуміє) важливості існування помісної церкви. Офіційно вона декларує рівновіддаленість від усіх церков, невтручання в їхню діяльність. Це, можливо, було б і непогано, якби діяли закони, які регулюють міжцерковні стосунки, зокрема, що стосуються переходу громад, перейменування церкви, центр якої розташовується в країні-агресорці. Але ж цього не відбувається. Більше того, державні чиновники, зокрема в обласних держадміністраціях, перешкоджають переходам парафій від УПЦ МП до ПЦУ. Про це в ефірі телеканалу «Прямий» розповів Блаженнійший Епіфаній. Він, зокрема, зазначив: «Близько 600 парафій з боку Московського патріархату приєдналися до Православної церкви України. Певною мірою, частина де-факто, а частина вже юридично оформили свої документи. Бо практично по кожній парафії, яка перейшла і приєдналася, Московський патріархат подав судовий позов. І в зв’язку із цим вони певною мірою призупинили процес перереєстрації. І зараз ми бачимо, що існують певні проблеми з боку держави — на рівні обласних адміністрацій нема бажання здійснювати перереєстрацію. Хоча це теж певною мірою протизаконно». Митрополит Київський і всієї України Епіфаній наголосив, що ПЦУ зверне увагу української влади на «блокування» «з боку обласних адміністрацій перереєстрації парафій».

 А ще він має надію, що надалі держава зрозуміє до кінця ту «роль, яку відіграє Українська церква, справжня Українська церква, яка стоїть на засадах того, щоб Україна була сильною державою». «Ми не державна церква, ми ніколи цього не прагнули і не були нею. Але ми є державницькою церквою», — заявив першоієрарх. У тому ж таки інтерв’ю, що прозвучало у різдвяну пору, Митрополит Епіфаній назвав церкви, які можуть визнати у цьому році ПЦУ. За його словами, публічно обговорюють це і Румунська, і Кіпрська, і Болгарська, і Грузинська церкви, тобто вони  дозрівають до цього. Як підтвердження цього, шостого січня в Патріаршому соборі Святого Георгія на Фанарі Вселенському Патріарху співслужили митрополит Львівський ПЦУ Макарій разом з ієрархами Вселенського патріархату та Кіпрської православної церкви.

Що особливо тішить, так це єдність, яка панує нині в помісній Православній церкві України. Її єпископат, духовенство та вірні довели, що заради великої мети вони змогли об’єднатись і спільно творити церкву злагоди, справжньої християнської любові, відкриту для всіх православних України. Якби це був політичний проєкт, як твердять її недруги, під таким тиском ззовні і зсередини, він уже б розвалився. Але оскільки це була реалізація споконвічних прагнень українців мати свою незалежну церкву (тільки в останньому столітті вони тричі відроджували свою автокефальну православну церкву), ПЦУ не тільки встояла, а й утверджується, здобуває усе більшу любов українців та підтримку світового православ’я. А якщо комусь здається, що, скажімо, її визнання не таке швидке, як би, на його думку, мало б бути, нехай згадає: Російська православна церква чекала свого визнання 141 рік! І що вона єдина з-поміж помісних церков, окрім давніх патріархатів, не має Томосу про автокефалію. Для багатьох притомних росіян це відкриття стало справжнім шоком. Тобто самі не зовсім канонічні, але інших звинувачують у неканонічності.

Тим часом для українців Різдво уже назавжди уособлюватиме не тільки прихід у світ Месії, нашого Спасителя, а й народження канонічної Православної церкви України, входження її у всеправославний світ рівноправною церквою-сестрою. Хай і наймолодшою за часом визнання, але з тисячолітньою християнською традицією, із самобутнім духовним світом та єдиною любов’ю до обох своїх батьківщин — небесної та земної, що знайшла свій прояв у гаслі «Бог і Україна». Хтось молився та й досі молиться: «Боже, царя храні». А наш Цар — на небі, й у Нього просимо: «Боже великий, єдиний, нам Україну храни!»

З Різдвом Христовим! І з першою річницею отримання Томосу про автокефалію! До слова, саме цей факт Вселенський Патріарх Варфоломій назвав найважливішою подією 2019-го року для України. Видно, справді, велике бачиться здалеку — на відстані і в часі. А ще, звертаючись до української громади Стамбула та представників Генерального консульства України в цьому місті, заявив: «Я люблю Україну і люблю українців. Надання Томосу Українській церкві є показником моєї любові до України». Вселенський Патріарх закликав українців бути на боці Української церкви.

А завершити ці роздуми хочу словами колишнього заступника секретаря РНБО, генерал-майора Сергія Кривоноса: «Сьогодні річниця Томосу. Робиться все, аби не звернули увагу на цю подію, яка була серйозним кроком до об’єднання українського народу. Та протидія, яка була з боку противників Томосу, наочно показала, як лякає це нашого головного ворога. Між тим це було зроблено і вже рік, як існує плацдарм боротьби за свободу віросповідання кожного українця. Кожен має обирати віру душею і серцем, а не тому, що «старший брат» так вирішив… Томосу рік. Наснаги, завзяття і витримки всім! Головна боротьба за розум і серця нашого народу ще попереду. Слава Україні!» До цього важко щось додати.

Галина САДОВСЬКА.

Фото з вільних джерел